Особливості національної правосвідомості

  •  

    Українці добре навчилися пристосовуватися до різноманітних законодавчих нововведень, особливо фіскальних, та швидко й дотепно знаходять способи їх обійти. Не порушити, а саме обійти норму закону у нас  вважається цілком нормальним. На аналізі особливостей національної правосвідомості, як однієї з причин такого явища, захищено не одну дисертацію. Пересічний українець не засуджує, а навпаки вважає «просунутим» того, хто оформив автомобіль на чорнобильця (афганця, інваліда), знайшов прогалини у законодавстві, щоб мінімізувати оподаткування. У свою чергу той, хто легально купує музику-фільми-софт при загальнодоступній можливості безкарно та безкоштовно «качнути», у більшості випадків вважається закінченим лузером.

    Таке своєрідне відношення до загальноприйнятих норм виховується у нас з дитинства: прикладом батьків, вулицею, школою, суспільством. Один мій приятель мав нагоду закінчити випускний клас школи у США, потрапивши туди по програмі обміну. Оскільки тут його вчили, що радянська система освіти є найкращою у світі, а американські школярі не можуть навіть показати свою країну на політичній карті, він обрав найкрутішу школу з поглибленим вивченням математики. У перші ж дні хлопець про це дуже  пошкодував – навчальна програма виявилась неочікувано складною. Швидкого й ганебного фіаско не сталося, оскільки демократична американська педагогіка не дозволяє завдавати учням моральних страждань та принижень викликами до дошки. Урок будується як спілкування з тими, хто бажає брати участь у дискусії, а знання кожної теми перевіряється тестуванням. Вчитель, не вважаючи за потрібне витрачати власний час на перевірку виконаних тестових завдань, в кінці уроку легковажно роздає правильні відповіді, а сусіди по парті, помінявшись заповненими олівцем бланками тестів, перевіряють один одного і виставляють бали. Нікому й в голову не приходить домовитися з товаришем. Бо це не можливо.

    Однак, мій приятель опинився за однією партою з таким самим «учнем по обміну», сином одеситів-емігрантів з Німеччини. Вони обидва, єдині в класі, закінчили школу з відзнакою.

    Коли я розповідаю цю історію у невимушеній обстановці, усі сприймають її як оповідку у стилі Задорнова про тупих америкосів та кмітливих наших. І, власне, таке сприйняття є ілюстрацією абсолютно викривленої правосвідомості. Для нас поведінка учнів-українців є нормою, ми не позначаємо для себе їх вчинок тавром «не чесно», нам за них не соромно – швидше, навпаки. Водночас, не дати товаришу порушити правила  чи, ще гірше, «здати» його, для нас є повністю анормальним. У будь-яких спільнотах, починаючи зі шкільних, за таке піддають остракізму.  

     

    Крім особливостей внутрішнього відношення українців до правил, проблема має ще декілька цікавих забарвлень, які гарно ілюструються наступним випадком.

    Одразу після введення законодавчих заборон куріння у закладах ресторанного господарства до мене зателефонував поважний журналіст, завзятий прихильник подиміти люлькою, та попросив коментаря до телевізійного сюжету стосовно наявних прогалин між буквами закону, які б дозволили паліям та рестораторам особливо не перейматися його існуванням. Між моєю відмовою з повідомленням чогось на кшталт «закон необхідно виконувати, а не обходити» та словами прощання я вислухав кількасекундну паузу, сповнену нерозумінням та сумнівами у серйозності почутого.        

    У той момент я подумав, що перший приклад кмітливої винахідливості не забариться, й не помилився. Зайшовши випити кави до популярного на Печерську закладу, розташованого поруч з офісом, я побачив надзвичайно просте й дотепне вирішення проблеми: відвідувачі смачно диміли, збиваючи попіл у порожні горнята, передбачливо розставлені на столах офіціантами замість попільничок. Справа в тім, що ресторатор ризикує заплатити штраф від 1 до 10 тисяч гривень у разі «розміщення попільничок або куріння у приміщеннях закладів ресторанного господарства». Дівчина-хостес, побачивши люльку, яка з’явилася у моїх руках, миттю принесла порожнє горнятко та суворо попередила, що ресторан не дозволяє гостям палити,  тому в разі появи контролюючих органів відповідати за порушення закону буде тільки клієнт. Відвідувачі за сусідніми столиками, яким загрожувала адміністративна відповідальність у вигляді попередження або штрафу від 51 до 170 гривень, очевидно не надто переймалися цією небезпекою, попиваючи напої, значно дорожчі за середній розмір штрафу.   

    Ситуація є яскравою ілюстрацією того, що не тільки специфічне внутрішнє ставлення українців до закону є причиною його ігнорування. Неповага до закону пересічних громадян постійно підживлюється його недосконалістю, зневажливим ставленням до нього його творців та безпорадністю тих, хто повинен забезпечити його виконання. У наведеному прикладі маємо недосконалу законодавчу норму, щоденні новини про кнопкодавів, які продовжують курити у будівлі парламенту, і, на кінець, ресторан порівнює ризик зменшення прибутку з ризиком несподіваної появи Держспоживінспекції, стриноженої всілякими обмеженнями проведення перевірок, а клієнт оцінює ризик появи у гламурному закладі міліціонера зі стопкою протоколів під пахвою. І ті й інші розуміють, що ймовірність реального настання відповідальності приблизно дорівнює ймовірності потрапляння метеориту у штаб-квартиру «Партії Регіонів», що розташована на протилежному боці вулиці. Навіть, якщо це станеться, усі готові заплатити за задоволення.

    Наведений випадок поки що є одиничним і використаний тільки для аналізу проблеми. Тішить те, що закон про обмеження паління у більшості випадків працює сам по собі, як і належить. Однак, час покаже, чи це є наслідком позитивного сприйняття суспільством та законослухняності власників барів і кафе, чи їх тривожного очікування, що так довго не буде і невдовзі там, у Києві, асоціації рестораторів та виробників сигарет спільними зусиллями вирішать проблему. Уже в процесі написання цього тексту прочитав новину про реєстрацію у парламенті проекту закону, покликаного відмінити заборону паління у закладах ресторанного господарства приватної форми власності і залишити таку заборону для державних та комунальних підприємств. Оптимізму можуть додати тільки кричущі вади законопроекту, які зменшують шанси на його прийняття.

    Ще одним цікавим аспектом проблеми є те, що різноманітні способи обходу закону призводять інколи до дивовижних змін картини об’єктивної реальності. Хто був у Єгипті, той спостерігав вплив податку на нерухомість на архітектурне обличчя бідних кварталів Каїру. Єгиптяни не добудовують будинки, щоб не платити податок.

    Про суперечливі моменти новоспечених норм вітчизняного податку на нерухомість не писав тільки лінивий. У цьому контексті та за повної відсутності бажання українців платити там, де цього можна уникнути, цікавими можуть виявитися деякі статистичні показники, які можна буде спостерігати наприкінці наступного року (якщо нічого не зміниться).

    Зокрема, статистика ймовірно підтвердить, що демографічна проблема у сільській місцевості помалу вирішується, і Мінагрополітики зможе відрапортувати, що село поступово починає відроджуватися. Поясню чому.

    Багато мешканців міст є вихідцями з села та щасливими спадкоємцями батьківських осель. Вони живуть у малогабаритних квартирах й при цьому зовсім не підозрюють, що велика кількість квадратних метрів житлової площі у порожніх сільських халупах є базою оподаткування податком на нерухомість. Незадовго до 1 липня з «листів щастя» (податкових повідомлень-рішень) усі вони дізнаються про те, що податкова пільга щодо зменшення кількості оподатковуваних квадратних метрів застосована «за умовчанням» до житла, у якому вони зареєстровані, адже ніхто з них не скористався своїм правом вибору іншого об’єкту оподаткування. Отож, забігають наші герої спочатку по кабінетах, щоб змінити об’єкт оподаткування та зменшити (не уникнути) розмір податку, а потім, щоб більше такого клопоту не мати, відписавши дітям квартиру, займуть чергу у міграційній службі за талоном вибуття у рідне село.

    А ось чиновникам Мінрегіонбуду статистичні показники можуть видатися вкрай сумними. Очікується стрімке зменшення введення в експлуатацію індивідуальних житлових будинків. Зате індивідуальне садівництво може пережити небувалий розквіт – садовий будинок не оподатковується, якщо у вас він тільки один.

    Словом, цікавих спостережень буде чимало, враховуючи нестримну жадібність влади та споконвічне прагнення українців «пропетляти».   

            

                     

    Олег Париляк,

    юрист, партнер у юридичній компанії «Moris Group»

            

                

     

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!

    6 thoughts on “Особливості національної правосвідомості

    1. Моцно, Ольку! Сподіваюсь це буде постійна колонка!

    2. Цікава стаття…. от тільки, задоволення від потрапляння “метеориту” у Франківську штаб-квартиру «Партії Регіонів» отримали всі….))) а заплатив один…  Пропетляли!))))

    3. Та нє, якраз не заплатив, тому й відповідальність пришили. За задоволення тре платити))

    4. Не треба гнати на українцв. За кордоном тоже ховають пляшку пива в пакет щоб бухати на вулиці

    5. Класна стаття, прочитала з задоволенням. 

    6. Все дуже влучно підмічено. Один мій знайомий додумався цілий рік керувати автомобілем свого друга , користуючись його ж документами на право керування , щоб зекономити на дорученні 60 грн… 

    Comments are closed.