Нещодавно з близьким товаришем зайшла суперечка щодо прав людини, свободи і тотального контролю над людськими вчинками. Товариш переконував, що головне в нормальному суспільстві – це повна свобода людини і її правá. Я, звісно, погоджувався, з тією лише умовою, що в демократичному суспільстві панівним є гасло: «Я поважаю права інших», а не «Я маю право». Свобода окремої людини закінчується там, де починаються права і свобода іншої людини і, скажімо, автомобілісти в нормальних країнах не можуть безкарно їздити тротуарами, як це роблять наші рагулі. Товариш переконував: мають право. Звісно, маніпулював поняттями, бо знав: таке право мають хіба що комунальники або екстрені служби, всім іншим – зась, бо тротуар – територія безпеки пішоходів і, насамперед, їхні права тут треба поважати. Але товариш наполягав: «Ну, не хоче хтось їхати по ямах – має право їхати по тротуарі. Питання виключно до комунальників: чому є ями?» Я не погоджувався.

Зрештою, розмова потрохи зійшла до сутності людини як такої. «Добре, коли маєш справу з людиною, але ж часто стикаєшся з двоногими, які ще не стали людьми», – не вгавав я. Свобода – це відповідальність за свої вчинки, свобода без відповідальності – свавілля. То може й добре, щоб був тотальний контроль. Маєш право вибору. Можеш переступити закон, можеш завдати матеріальної шкоди сусідові, підприємству, державі, можеш вчинити злочин, але знай: за кожне правопорушення будеш відповідати перед законом, бо за тобою постійно слідкує Всевидяче Око. Тоталітаризм чи прагнення зробити людину Людиною? Питання у тому, хто слідкує, чиє Всевидяче Око? Якщо диктатора – я проти. Але можу бути і «за». Бо як людина віруюча погоджуюся на контроль Бога за своїми вчинками, маю право вчинити гріх, але знаю, що рано чи пізно за нього відповім. Погоджуюсь, бо переконаний, що цей контроль мені на благо, а ще я вірю тому, хто контролює, бо «Він задля нас людей і нашого ради спасіння, зійшов із небес, і стався чоловіком. І був розіп’ятий за нас, і страждав, і був похований».

Роман ЧЕРКОВСЬКИЙ, письменник