Кажуть, у Японії заборонено навчати собаку прийомам карате, а жінка, що володіє чорним поясом, буде виправдана, якщо віддубасить іншу жінку, яка посміє в її присутності закурити.

Існуванню безлічі подібних і на перший погляд безглуздих заборон тамтешні мешканці зобов’язані судовим прецедентам. «Не сумуй, Бобіку, не можна на карате, віддам тебе на джіу-джитсу», – глузував з японців на одному з форумів якийсь дотепник. А дарма. У нас теж існує подібна заборона, і до того ж набагато ширша. І не одна.

Є в нас таке невичерпне джерело недолугих, анахронічних, совкових норм під назвою Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП, 1984 р.), яке ми успадкували з радянських часів і досі, як виявляється, не спромоглися вичистити до кінця ці Авгієві стайні. Погортати його виявилося досить веселим заняттям.

На статтю 196, яка й досі суворо забороняє самовільне, без дозволу відповідних органів, навчання прийомів карате та застерігає порушувати правила відкриття секцій, звернув увагу мій добрий товариш зі словами: «Фу! Як запахло епохою «чєловєка в зєльоном кімоно». Епоха гонінь ентузіастів цього спорту залишилася у минулому, на сьогодні немає ні правил відкриття секцій, ні потреби вибивати в правоохоронних органах дозвіл, а відтак не існує безпосереднього об’єкту правопорушення, однак заборону не тільки зберегли, а навіть «покращили» у 1997 році, збільшивши розмір відповідальності.

У штаті Мен заборонено покидати літак під час польоту. Пролітаючи над штатом Аляска, не можна спостерігати за американськими лосями, а якщо живий лось опинився на борту літака, то скидати його на землю теж не дозволено.

Над територією України можете скільки завгодно роздивлятися в ілюмінатор, однак навіть не подумайте фотографувати будь-які об’єкти, знімати їх на кіноплівку або користуватися на борту літака радіопередатчиком і відправляти радіограми куди не слід. Стаття 112 КУпАП загрожуватиме штрафом до 5100 грн. з конфіскацією… плівки. Заборону фото-, кінозйомки та біноклів (!) на борту літака містять радянські Правила міжнародних повітряних перевезень, що втратили свою чинність лише в 2003 році. Кореспондуючі з ними каральні норми КУпАП не тільки не були скасовані, а навіть посуворішали у 2011 році. Що ж, бережемо секрети від шпигунів.

Хто працював в органах державної влади, той знає про існування в їхній структурі окремих режимно-секретних підрозділів. Маломовні працівники цих підрозділів, як правило, є колишніми спецслужбістами або військовими, сидять за дверима з пластиліновими пломбами, пересуваються коридорами з поважним, багатозначним виглядом, зневажають ксерокси і всі документи, згідно з інструкціями, переписують лише від руки. Багато років тому я показав керівнику такого підрозділу одну з перших програм Google Earth, і ми разом роздивилися усі режимно-секретні об’єкти регіону. У той момент мені було його справді шкода – значна частина сенсу його життя та служіння пішла шкереберть…

У місті Глоуб штату Арізона не можна грати в карти з індіанцями на свіжому повітрі. В штаті Небраска заборонено ворожити на картах поруч з віслюком. Наш закон суворіший. Стаття 181 КУпАП забороняє будь-які азартні ігри та ворожіння в громадських місцях.

У штаті Огайо не дозволено видавати Чака Норіса за свого батька, а у нас – поширювати неправдиві чутки, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку (ст. 173-1 КУпАП).

«Як може неправдиве повідомлення про Чака Норіса викликати паніку?» – справедливо запитає допитливий читач. «Може!» – непритомними протоколами відповідають наші міліціонери.

Згадану заборону було введено до КУпАП в далекому 1990 році для запобігання неправдивим повідомленням про мінування об’єктів. Коли стало зрозуміло, що штрафами викорінити це явище не вдасться, у 1993 році запровадили кримінальну відповідальність, яку час від часу посилюють. Традиційно, недолугу заборону поширення незрозуміло яких неправдивих чуток з КУпАП не прибрали, що стало поштовхом для неймовірної та феєричної творчості правоохоронців. 

Найгучніший випадок стався минулого року, коли у Херсоні до відповідальності за статтею 173-1 було притягнуто студентів, які розклеювали листівки з портретом Януковича та текстом: «Широка страна моя родная, много в ней лесов, полей и рек. Я другой такой страны не знаю, президент которой бывший зэк». Важко здогадатися, що саме у цьому тексті завважали суд та міліціянти неправдивими чутками, але можна погодитися, що у нормальному суспільстві такі факти повинні викликати паніку чи, принаймні, порушення громадського порядку. Штраф у розмірі 221 грн. студенти заплатили. І хто б оскаржував? Це все ж краще, ніж кримінал за хуліганство, який перед цим намагалися «пришити» за листівки.

За чутки про кінець світу у 2012 році можна було оштрафувати півкраїни. Наразі основна частина «притягнень» стосується… поширення пліток. Типовий приклад: «ОСОБА_1 поширювала по селу неправдиві чутки про те, що ОСОБА_2 – злодійка, що може викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку». Заяви про необхідність встановлення відповідальності за наклеп сьогодні знову викликають резонанс у суспільстві. Як бачимо, спосіб покарання для посполитих давно винайдений і успішно реалізується. 

Є окремі приклади, що заслуговують на цитування:

«Із протоколу серії ІВ №0000854 від 11 квітня 2009 року, складеного ДІМ Верховинського РВ УМВС старшим лейтенантом міліції ОСОБА_2, вбачається, що ОСОБА_1 04.04.2009 року протягом дня поширювала неправдиві чутки відносно ОСОБА_3, що викликало паніку серед населення та порушення громадського порядку.

Допитана в судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненому правопорушенні не визнала, суду пояснила, що її чоловік мав інтимні відносини із ОСОБА_3 і через це вона вчинила з нею сварку».

Чоловік порушниці мав бути знатним любасом, щоб інформація про його стосунки з ОСОБОЮ_3 викликала паніку у Верховині. 

А ось один з небагатьох випадків застосування заборони «за призначенням», але підстави та обставини вражають тупою прямолінійністю:

«1 липня 2010 року о 07 годині 35 хвилин у приміщенні терміналу «внутрішні авіалінії» ВАТ «Міжнародний аеропорт «Сімферополь» громадянин Російської Федерації ОСОБА_2 розповсюджував неправдиві чутки про наявність в нього вибухового пристрою, про що був складений протокол про адміністративне правопорушення, з яким ОСОБА_2 був ознайомлений та погодився, пояснивши, що про наявність в нього вибухового пристрою він вимовив спонтанно через втомленість.

У судовому засіданні правопорушник також визнав себе винним у адміністративному правопорушенні та надав пояснення, аналогічні до тих, що були надані ним під час складання протоколу».

Можна собі уявити типового колоритного російського туриста, що, повертаючись з моря, при огляді багажу пожартував, буцімто везе бомбу.  Його жарт не оцінили, однак ми можемо підрахувати, що він обійшовся росіянину у 255 грн. штрафу, вартість авіаквитка (зі змісту протоколу випливає, що він особисто надавав пояснення в суді, а отже, був «знятий» з рейсу), витрачений час та кошти на незаплановане перебування в Україні плюс втрачені нервові клітини.

Не жартуйте з правоохоронцями. У них своєрідне почуття гумору, сприйняття об’єктивної реальності та спосіб мислення. Не вірите – читайте закони. Тут міг би бути смайлик. 

 

Олег ПАРИЛЯК,

юрист, партнер у юридичній компанії «Moris Group»