Отримав через приватні повідомлення у фейсбуці пропозицію видалити коментар до відомої картини з оголеним Януковичем, котра експонується у київській галереї “5 Кімнат”.
Той мій коментар був межово коротким, як і все на картині, і складався з одного лише співчуття, до України і до Януковича, яким суджено мати одне одного, будучи несумісними. Ну вони ж дійсно завеликі одне на одного, і з замалими можливостями одного відносно одного.
Пропозиція ж, написана жіночим тремтячим пером виглядає так:
-“Мне не нравится эта публикация. Пожалуйста, удалите ее.
это мой выбор и мой ПРЕЗИДЕНТ…а вы унижаете его честь и достоинство, а значит и мой выбор….. ежели не уберете пост…буду действовать жестче…ясно?”
На що я чесно і в унісон відповів, що “мнє нє нравітса ваш прєзідєнт, пожалуйста, убєрітє єво“
За мить бар’єри епістолярної коректністі дамі вдалось таки остаточно повалити і понеслось навпростець з-під все ще тремтячої руки (що видно з періодичних трикрапок, яким так і не знайшлось свого “правового” місця):
“Имейте хоть какую-то полит культуру…а вот мне не нравится СВОЛОТА и ее вожди… не нравится Батькивщина с ее гандонистым Яйценюком… мне лично не нравится аферистка на доверии Тимошенко, мне не нравится ни вашим ни нашим Боксер… и вы вместе с ними …уберитесь из моей страны все вместе и сразу…. не загрязняйте воздух…”
Тобто Донбас знову у нас, це “листувалась” зі мною нєкая Татьяна Васільєва, впливова колишня донеччанка, у котрої лише у фейсбуці коло 900 підписників (не рахуючи френдів), які доводять, що все одно країну в цілості втримати не вдасться.
Бо такою, якою вона робиться, вона нікому не потрібна.
А якщо буде повалено регіоналів, а для цього знадобиться шось значно радикальніше, ніж у 2004-му, то вони одразу вдадуться до «Сєвєродонєцка», значно радикальніше, ніж у 2005-му.
В Донбасі зроблять чєчєнскій мір по-кадировськи, Донецьк з Грозним вже чимось схожі зовнішньо і внутрішньо.
Тобто не все буде донбас, але все буде сєвєродонєцк.
А поки що “діючі”, пішовши тонкою борозною бєспрєдєлу, вдаючись до “індивідуальної роботи” з кожним, не враховують одного:
“Помаранчева революція” – це були вступні екзамени на войнушку-в-разі-чого, і народ вже не ходить на мітинги лише тому що просто пропускає ці залікові заняття, бо народ хоче без повторних вступних одразу на “завершальні роботи”.
От тільки для організованого старту потрібен “вожатий-вожатий-подай-піонєра”, який міг з’явитись у всій красі у випадку, якби три епічні мами свого часу об’єднались, скинулись і народили сина з наполегливою силою Кличка, вченістю Яценюка і незмиренністю Тягнибока.
Але і з того могло б нічого не вийти, бо всіх трьох, виявляється, об’єднує обережність, яка в кожному з них видає себе за шось інше.
І їм ніколи не зайде пляшка влади на трьох.
Просто тому що вони так і не зможуть вирішити, як вони хочуть з нею повестись: роздушити, розписати, а чи вдути на трьох.
Але ж старти бувають і не організованими…
Ростислав Шпук
Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!
Деркачова Ольга 
Рязанцева Яна 
Магда Євген 
Волошин Тарас