Звістки про те, що франківські депутати-свободівці вслід за регіоналом   В. Журавським зареєстрували законопроект про заборону абортів, швидко заповнили інформаційний простір. Поки його автори переживають хвилину слави, роздають коментарі, скликають круглі столи та готуються до участі в телевізійних ток-шоу, спробуємо розібратися у тому, чого досі ще ніхто не потрудився зробити… у суті законопроектів.

Найперше слід віддати належне нашим землякам – ініціатива заборонити аборти належить виключно їм. Журналісти дещо усіх дезорієнтували, віддавши першість В. Журавському. Насправді, законопроект регіонала нічого спільного із забороною абортів не має. На сьогодні кримінальну відповідальність за такі операції несуть лише особи, які не мають спеціальної медичної освіти. Журавський пропонує карати також і лікарів-спеціалістів за незаконне переривання вагітності, тобто після закінчення дозволеного для цього строку. Ось і все.

Для читача, не особливо посвяченого у законотворчі процеси, поясню: не можливо ввести заборону, підготувавши закон на декілька рядків, щось на кшталт «віднині і довіку аборти заборонені, а хто ослухається, буде покараний». Ця робота вимагає системного аналізу усіх чинних нормативних актів, внесення змін до них та узгодження норм законодавства. Саме це й намагалися зробити свободівці і навіть включили до авторського колективу професійного помічника. І все було б добре, якби автори обрали простіший шлях і просто повиключали норми, які дозволяють штучне переривання вагітності. Але ми, як відомо, простих шляхів не шукаємо.

Перший серйозний прорахунок був допущений при спробі розв’язати  глобальну проблему – чи може ненароджена дитина мати цивільні права, насамперед, право на життя? На сьогодні цивільна правоздатність виникає з моменту народження.

До надзвичайно тонкого, дискусійного та неймовірно складного питання визначення моменту виникнення життя та моменту виникнення права на життя наші автори підійшли з притаманною галицькою простотою. Вони не потрудилися погортати гори досліджень на цю тему та внести системні зміни у законодавство, а залишили все як є, у тому числі й цивільну правоздатність з моменту народження. А далі просто прописали в окремих статтях Цивільного кодексу норми про те, що ненароджена дитина все ж таки має право на життя… з моменту зачаття.

Таке вклинювання неузгоджених норм, породило й інші суперечності, які автори не завдали собі клопоту усунути. Зокрема, у Законі України «Про охорону дитинства» не прибрали положення про виникнення у дитини права на життя з моменту її визначення живонародженою.

Далі автори безжально викинули норми, що дозволяють за бажанням жінки переривати вагітність строком до 12 тижнів, а за наявності медичних показань від 12 до 22 тижнів. При цьому, як кажуть, разом із водою вихлюпнули й дитину: вводяться тільки три випадки, за яких дозволено переривати вагітність (пряма загроза життю матері; несумісна з життям плоду патологія; зачаття внаслідок зґвалтування), але при цьому не встановлюється граничний строк для переривання та не передбачено можливість визначати перелік патологій підзаконним актом. Якщо чітко не визначати такого переліку, то як альтернативу, можна було хоча б запропонувати британську модель встановлення підстав для медичного аборту на основі  висновків принаймні двох лікарських комісій.

У цьому контексті також дуже важливими є й наступні моменти. На даний час, згідно з затвердженим Кабміном переліком підстав, аборт за медичними показниками дозволений жінкам віком до 14 років, після 45 років, а також тим, що стали інвалідами під час вагітності, оскільки це пов’язано із загрозою їх життю та здоров’ю. Це непряма загроза, а тому надалі доведеться народжувати дітям та інвалідам.

Також доведеться народжувати інвалідів, оскільки аборт дозволятиметься виключно при несумісних з життям дитини патологіях.

Сама по собі практика застосування аборту у виняткових випадках не викликає заперечень, вона існує у багатьох країнах, у т. ч. Ізраїлі та Польщі. Однак, таке рішення держави повинно супроводжуватись обов’язковою повноцінною державною підтримкою породіль і дітей та запровадженням програм їх соціальної адаптації. Таких законодавчих ініціатив не запропоновано.

Окремої уваги заслуговує ускладнення існуючої на сьогодні можливості  зґвалтованим жінкам перервати небажану вагітність. Надалі вимагатиметься доведення у судовому порядку факту зачаття дитини в результаті зґвалтування. Якщо мається на увазі набрання законної сили вироком суду у справі про зґвалтування, то до моменту настання таких обставин зачата ґвалтівником дитина має усі шанси піти у дитячий садок. Можливо, йдеться про встановлення факту зґвалтування в окремому (непозовному) цивільному провадженні? У такому разі необхідно було вносити відповідні зміни до процесуального законодавства, хоча при цьому виникає безліч питань етичного порядку.

Не побоялися докластися автори й до такої специфічної теми як регулювання обігу ліків і рішення, як повелося, запропонували прості та невибагливі – повністю заборонити реалізацію абортивних лікарських засобів. При цьому до таких засобів віднесли будь-які речовини або суміші речовин, що викликають переривання вагітності. Ну що ж, доведеться вилучити з обігу усі ембріотоксичні лікарські засоби, зокрема протипухлинні засоби (бусульфан, метотрексат, циклофосфамід, цитарабін, тамоксифен та інші), антибіотики тетрациклінового ряду, антидепресанти (іміпрамін, амітриптилін та інші), протисудомні засоби (вальпроєва кислота, фенітоїн та інші) і так далі. І немає жодного значення, що в Україні дозволено відпуск навіть наркотичних засобів та психотропних речовин за рецептом лікаря і відповідно до медичних показань. Категоричність стає ознакою авторського стилю. 

Це був тільки побіжний огляд основних вад законопроекту. Сама ж ідея розв’язання цієї наболілої проблеми заслуговує на увагу та повагу, а ось втілення… Полінувалися автори, а жаль.

 

Олег ПАРИЛЯК, юрист, партнер у юридичній компанії “Moris Group“