Тиха війна проти мирних зібрань

Мовчазний протест у Туреччині набирає все більших обертів. Очевидно, що телевізійна картинка розгону водометами, побиття кийками чи затримання поліцією людей, які мовчки завмерли, завдає турецькій владі більшої шкоди й приводить до нарощення внутрішнього й зовнішнього незадоволення, ніж власне протест сам по собі. Заціпенілі на спеці турки викликають захопливі відгуки користувачів соціальних мереж, які жваво обговорюють ефективність вчення Махатми про ненасильницький спротив та моделюють подібний розвиток подій в Україні.

Не знаю чи є у турків спеціальний закон про порядок проведення вуличних акцій, але мені у зв’язку з цим пригадалася подія тижневої давнини – акція «Останній мирний протест», що мала на меті привернути увагу суспільства до вчергове підготовленого владою законопроекту «Про мирні зібрання» і зібрала в Івано-Франківську аж чотирьох протестувальників, які одиноко й мовчазно завмерли з плакатами навпроти «переговорки». Деякі правозахисники гостро розкритикували законопроект, обговорюючи у мережі його численні вади та загрози, інші – навпаки заявили про його підтримку. У результаті перші й другі навіть пересварилися між собою.

Не втручаючись у суперечку, спробуємо поміркувати чи взагалі наразі є потреба заганяти мирні зібрання в рамки закону. Цікавим у цьому плані є російський досвід, бо саме з російського аналогу списано проект Закону «Про мирні зібрання» (так-так, таким часто грішать наші законотворці:-), але про законотворчий плагіат ми колись поговоримо окремо).

Структура законопроекту майже повністю повторює структуру федерального закону «Про зібрання, мітинги, демонстрації, походи і пікетування», завбачливо прийнятого 4 червня 2004 року, можливо, й під впливом громадських протестів в Україні напередодні президентських виборів. Збігаються навіть назви окремих статей і їх нумерація. Щоправда, слід віддати належне, українська версія набагато менше зарегульовує процедурні питання і не передбачає можливості призупинення або припинення публічної акції, що триває, представниками влади. Але це питання часу – російський закон у першій редакції теж був інакшим.

Законодавчі норми, що врегульовують процедуру організації і проведення мирного зібрання, у будь-якому разі передбачатимуть визначення поняття «організатора» та «учасника» акції, встановлення їх прав й обов’язків, вимог щодо місця, часу та умов проведення, що вже само по собі є певним обмеженням, оскільки на сьогодні жодних чітких визначень та обмежень не існує.

Які б демократичні та широкі норми не пропонувалися, їх завжди можна буде звузити у майбутньому, що успішно зробили минулого року російські депутати після відомих білострічкових акцій. Зокрема, протести відтепер можна проводити у спеціально відведених місцях у визначений час, а російські організатори мирних зібрань уже зобов’язані вживати заходів з недопущення перевищення заявленої кількості учасників, вимагати від них не прикривати своє обличчя (ось звідки беруться подібні ініціативи нашого МВС). Якщо ж внаслідок проведення акції будуть нанесені збитки (пошкоджене майно, зелені насадження тощо), то їх відшкодовуватиме організатор. Разом з цим було стрімко збільшено штрафи за порушення закону про мирні зібрання і тепер учасник може поплатитися 300 тисячами рублів (73,5 тис. грн.), а організатор одним мільйоном (245,5 тис. грн.). Зазначене мало б збавити запал у охочих до публічних акцій.

Можна пригадати як жалюгідно виглядали акції протесту на Болотній площі у Москві. Правоохоронці пропускали тільки заявлену кількість учасників через рамки-металодетектори, користуючись нібито банальною, але чітко виписаною у законі, забороною приносити на мітинги зброю, що само по собі утруднило прохід та залишило за межами акції значну кількість людей. Організатори, марковані відповідно до закону спеціальними бейджиками,  проводили мітинг підкреслено мирно, чітко дотримуючись наперед затвердженого регламенту, щоб не дати підстав припинити акцію.

Отож, є сумнівною власне доцільність запровадження у теперішніх умовах законодавчого регулювання єдиного способу прямого впливу на владу у міжвиборчий період. Встановлення будь-якої процедури надаватиме широкий спектр додаткових формальних підстав до звинувачень у її порушеннях та створює можливість ускладнення й обмеження у майбутньому.    

Існує гарантоване Конституцією право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Ось і всі вимоги.

Законодавче регулювання не вирішить проблему тотальних судових заборон, оскільки пряма конституційна норма передбачає, що обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. Під зазначеними приводами у влади все одно залишатимуться можливості організовувати у судах заборони мирних зібрань.

Неймовірна активність у просуванні закону свідчить про твердий намір поставити процес на контроль і не допустити повторення Помаранчевої революції. Не відомо чи зможе мирний протест знову мати наслідком революційні політичні зміни, однак хочеться вірити словам Блаженнішого Святослава, що «саме мирний протест може стати революцією духу і щось змінити у суспільстві».

Олег ПАРИЛЯК, юрист, партнер у юридичній компанії «Moris Group»

  

One thought on “Тиха війна проти мирних зібрань

  1. Мирні протести, та це повна маячня. Нашому так мовити “керівницьтву” ці протести до лампочки. Якщо наші громадяни хочуть жити в правовій державі то потрібно діяти жорстко і можливо навіть зі зброєю в руках. Час пускати слюні і казати які вони нехороші вже пройшов.

Comments are closed.