Франківськ над трупом Карнавалу

  • Хто б там що не казав, а у 90-их було веселіше. Хоча навколо повзала й нила про своє сіренька пострадянська бідність, в багатьох все ж таки жило відчуття Великого Карнавалу.

    Що з того, що нема грошей? Зате щойно здох червоний дракон. Свобода! Свіжі політики ще не відростили адміністративно-репресивних рогів і дзьобів. Бандити займались баригами й один одним. Франківськ тих часів приміряв на себе маски вільного міста митців, «українського Касселя». Проводились імпрези, зароджувались художні та літературні салони, вибудовувались «постмодерні альтернативи», видавались мистецькі часописи. Між собою не стидно – й навіть понтово! – було називати цю залюднену місцевість Станіславом.

    Тепер це навіть не історія. Так, ностальгійна байка для «малолєток».

    Карнавал врізав дуба. В його трупі тепер живуть дрібні хробаки. Які ріжуть полотна на етикетки і називають це маркетингом. Зрозуміло: етикетки зручніше продавати.

    Зрозуміло: не Франківськ винен у смерті Великого Карнавалу. Всі явища світу мають свою межу. Глобальні настрої зазнали змін. Ліберальні вітри вже не так насичені «креативним киснем», а цивілізаційні прогнози невтішні. Дихати на повні груди все важче не лише між двома Бистрицями. Проте, погодьмося, в інших містах все ж таки веселіше, ніж у нас.

    Щось пішло не так.

    Змінились навіть не вирази на обличчях, змінилися самі обличчя.  Хтось каже про «хвилі» міграцій. Корінних містян – у Європу, селян – до міста. Хтось натякає на те, що Івано-Франківськ став жертвою явища, яке у соціологів називається «новітній тип провінційності». Це коли спрямованість людей на споживацькі тренди спотворює культурну сітку координат. Центральне розчиняється у периферійному, стильне – у несмаку. Перемагають базар, китайська бакалія та рекламна складова життя. Обличчя стають від народження напруженими, збентеженими і «специфічно вухатими».

    На ці обличчя вже немає потреби одягати карнавальні маски. Характери і бажання проступають крізь шкіру.

    Все менше тих, хто хоча б іноді дихає вічністю і красою. Зникає легке та іронічне ставлення до життя. Пошук ворогів перетворюється на улюблене заняття. Заздрість і підозрілість сприяють як вмотивованій, так і невмотивованій агресії. Мешканці хрущоб і багатоповерхових вуликів ненавидять мешканців котеджів, власники «жигулів» важкими поглядами проводжають «лексуси» та «інфініті». І весь отой «дух важкості» заливається щовечора пивом і горілкою.

    З обличчя міста також злізла карнавальна маска «Станіслав». Розпалась на дрібні клапті. Й на те, що з-під неї вилізло, навряд чи вдасться натягнути фестивальну маску «Франек». Заважатимуть вуха. Здоровенні, як ті торгівельні центри.

    Є, кажуть, ще одна потенційна маска. Протестна. Щось на штиб улюбленої «Анонімусами» усмішки Гая Фокса. Але ж… Який там протест у барижному, наскрізь дрібнобуржуазному місті!

    Всі торочать про «вила», «революції», хоча, насправді мріють лише про гроші. Заробляти все важче, тому зростає прагнення відібрати. Гроші, гроші, гроші. Одні лише гроші. За будь-яку ціну. Темрява захланних, лицемірних і підлих бажань поволі опановує ту тонку субстанцію, яку називають егрегором міста.

    Ще трохи, і сойм світлих духів, як зграя осінніх птахів, злетить над спотвореним містом і полине у вирій, залишаючи демонам панувати над його площами і вулицями. Й жодні прощі не допоможуть.

    Справджується те, що у далекому дев’яносто другому передчувала поетеса Кирпан:

    ратуша

    запіє зранку

    когутом,

    і виявиться,

    що то ніяке не місто,

    то тільки нам

    так звечора здалося.

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!