Як комсомольці прибирали в церкві в с. Рибне у період безвладдя 1941 р.

У період безвладдя влітку 1941 р., коли радянська влада вже втекла, а німецька окупаційна адміністрація ще не сформувалася, українці на місцях формували власні органи самоуправління. Як діяли такі структури в с. Рибне Косівського району, дізнаємося з кримінальної справи тодішнього керівника Української поліції Івана Кануновича Погребенюка, 1895 р.н., уродженця с. Рибне.

У 1941 р., в період безвладдя на пропозицію старости села Прокопія Марчука він погоджується вступити в поліцію, де пропрацював три тижні.

У підпорядкуванні Погребенюка було 12 поліцаїв, і він отримав завдання забезпечувати охорону від злодіїв церкви, кооперації, прикордонної застави, здійснювати патрулювання села.

Керівник поліції розпорядився зробити обшук у квартирі, де проживав працівник НКВС, щоб зброя не потрапила в недобрі руки. За вказівкою старости у всіх комсомольців були відібрані комсомольські квитки, а потім їх направили на трудові роботи з ремонту доріг, відновлення мостів, а також їх змусили прибирати в церкві.

asklcnfwkfnae

Церква св. Дмитра у с.Рибне. Фото сайту www.decerkva.org.ua.

Одна з таких комсомолок, Катерина Мельничук, пізніше скаржилася, що під час її конвоювання в сільраду поліцай Михайло Герасим’юк бив її прикладом і запитував: «За що ти відправила мого брата в Сибір?» Далі жінка хвалилася, що в неї був підпільний зв’язок з прикордонним загоном (особисто з начальником застави старшим лейтенантом Ващуком), на озброєнні жінка мала наган і 7 патронів.

Комсомолка писала доноси на «зрадників радянської Батьківщини, контрабандистів та інших злочинців радянської влади», за що отримувала багаторазові премії по 1500-750 рублів. Зі свідчень цієї жінки стає зрозуміло, що трудотерапія для комсомольців с. Рибне ще була надто м’яким покаранням.

У селі була відкрита символічна могила «Борцям за волю України». Під час її освячення священик сказав: «Починаємо будувати самостійну Україну». Але спочатку в село зайшли угорські війська, а вже потім німецькі підрозділи, що розігнали українську поліцію. Декого з правоохоронців нацисти навіть відправили на примусові роботи в Німеччину.

Після війни вироком суду від 26 серпня 1947 р., згідно зі ст. 54-1а КК УРСР, Іван Погребенюк отримав 10 років таборів з поразкою у правах на три роки і конфіскацією майна. Натомість прокуратура Івано-Франківської області у своєму висновку від 14 липня 1994 р. зафіксувала, що Погребенюк не підлягає реабілітації. Отак люди, які намагалися організувати порядок у селі в умовах військового хаосу заради побудови незалежної України, не отримали права в українських правоохоронних органів на реабілітацію. Не допомогло навіть те, що українське самоврядування було розігнане окупаційною німецькою владою.

Сергій Адамович

*«Галицький кореспондент» спільно з ГО «Поступовий гурт франківців» продовжує проект «Нереабілітована пам’ять», у якому на основі архівних документів розповідає історії прикарпатців, які, виборюючи незалежність України, стали жертвами радянського терору і мають право на належну шану від держави.