Юля Дмитрук

Вона з Кропивницького, але вже четвертий рік навчається на педіатра в Івано-Франківську в медичному виші, і до того ж ще й очолює Європейську медичну студентську асоціацію (EMSA). Каже, що додому повертатися не планує. Дівчина переконана, їй вдалося гармонійно вписатися в це галицьке місто і вони доповнюють одне одного.

Юля ще самого дитинства була гіперактивною. Батьки часто повторювали, що не встигають за нею. Донька постійно щось вигадувала, а для втілення тих масштабних ідей майже завжди була потрібна батьківська допомога. Найшаленішим задумом, який геть збив дорослих із пантелику, стало Юлине рішення стати лікарем.

У родині, де визріла ціла династія економістів, такий вибір не підтримав ніхто. Але Юля й не думала здаватися. Її змалку цікавило, що ж там робиться всередині людини, як працює цей унікальний механізм. Ще в п’ятилітньому віці дівча організувало в своїй кімнаті лікарський куточок – шафка з білими халатами, бинтами, різними підручними матеріалами, які самотужки складала… за малюнками в медичними книгах, котрі брала в бібліотеці для дорослих.

юля дмитрук

До Івано-Франківського національного медичного університету Юлі не вдалося вступити з першого разу. Тож вона ще повчилася кілька років у Севастополі на біологічному факультеті. Оскільки вчилася на державному забезпеченні, то розуміла, що другу освіту на бюджетній формі у неї вже не буде можливості здобути. А про лікарський фах дівчина не припиняла мріяти. Тож після третього курсу вона забрала документи і знову спробувала вступити до івано-франківського вишу. Цього разу успішно.

Чому саме столиця Прикарпаття? «Бо тут затишно і гарно, – пояснює майбутній педіатр. – Це наче велике урбанізоване село. Я такого поєднання ще ніде в Україні не бачила».

На перших порах найважче було звикнути до української мови, а тим паче до галицьких словечок. Юля навіть завела собі блокнот, де записувала нові слова.

«Й досі не розумію, що ж таке пляцки, – посміхається дівчина. – Коли кажуть, що пригощатимуть пляцками, ніколи не знаєш, що саме принесуть: деруни чи солодкі коржі».

Лекції в університеті теж спочатку давалися нелегко. Наприклад, дівчина довго ламала собі голову на словом «луги», адже в словнику пише, що воно означає низину, порослу лісом. Але тоді чому про це говорять під час пар у медичному виші? «Лиш потім допетрала, що йдеться про хімічну назву сильних водорозчинних основ, яка російською звучить як «щёлочи», – пригадує Юля Дмитрук. Від безсилля конспекти регулярно летіли до стіни: «Все! Я більше так не можу». Але бажання стати лікарем завжди перемагало.

Тепер вона не лише вільно розмовляє українською, але й обожнює місцеві діалектизми. А ще невгамовна студентка ініціювала чимало проектів, корисних не тільки для університету, але й для міста загалом. Якщо на першому курсі вона тільки вчилася, їла і спала, то далі з’явилося трохи більше вільного часу, і непосидюча дівчина почала нудитися. Одного дня після пар не захотіла йти додому і так забрела до університетського осередку ЕМSA. Там сказали, що днями готується квест, але ще не готові локації і завдання. Вже наступного дня Юля всіх шокувала, показавши готовий сценарій. Й відтоді закрутилося.

Незабаром амбітна студентка очолила асоціацію й першого ж дня на посаді запанікувала: «Запланувала аж 27 напрямків для роботи. З чого почати і як це все втілити?» Вирішила, що так діла не буде, і зосередилася лише на головному.

За два роки головування Юля Дмитрук реалізувала багато всього. Писала проекти і вигравала гранти. Вдалося облаштувати велопарковки біля корпусів медуніверситету і виграти для вишу звання першого в Україні університету, дружнього до велосипедистів, відкрити безкоштовну веломайстерню в центрі міста, модернізувати «Лікарню для ведмежат», де охочі дітлахи можуть спробувати себе в ролі медиків. І звісно ж, провели перший в Україні Лікарський бал.

Наталя МОСТОВА