Заміж за чеха: Історія гуцульської Попелюшки

Історія цієї гуцульської жінки почалась із закоханості в Прагу, сміливої мрії та краплини удачі. За багато років життя на чужині Наталя Вотрубова (Гузак) пережила всяке: людську заздрість, тяжку працю, невдалий шлюб, страшний розпач, зневагу… Але прикарпатка вдячна за цей досвід – так Бог вів її до справжнього кохання. Тепер 43-літня Наталя мешкає неподалік столиці у власному чепурному маєтку, займається творчістю, готує м’ясо з повидлом і надихає на добрі справи свого чеського обранця Філіпа, життя якого теж змінила кардинально – охрестила, одягнула у вишиванку і навчила української мови.

Далеко-далеко

Багато років тому 18-літня верховинська дівчина зважилася вирушити на заробітки в Чехію. Зібралася буквально за чотири дні. Хоча насправді з рідного дому погнало нещасливе кохання. Наталі хотілося поїхати кудись далеко-далеко. Потрапила аж у Прагу на м’ясокомбінат.

Перший день у столиці її вразив. Місто – неймовірно красиве, люди виглядають гармонійними і задоволеними життям. Наталя пішла до головної атракції – Карлового моста, де прийнято загадувати бажання. І вона загадала: «Хочу, щоб і я, і мої майбутні діти жили в цьому місті»…

Наталя багато працювала. Оскільки охоче вчилася і була амбітною, то дуже швидко просувалася – з ручної праці перейшла до роботи з документацією, спілкування з клієнтами. Через такий стрімкий ріст не раз наштовхувалась на підлість заздрісників.

Через півроку Наталя вийшла заміж за поляка, народила сина Адріана, але через 12 років пара розлучилася. Ті два місяці після розриву жінка дуже добре пам’ятає – було важко. Гарувала на трьох роботах, синочка бачила лише коли той уже засинав. Навіть замислювалася, аби повернутися в рідні Карпати – ні морально, ні фізично більше не витримувала.

Спершу був театр

Ніч стає найтемнішою перед світанком. Того дня у крамницю, де продавала Наталя, зайшов імпозантний чех. Поки вибирав товар, купував його, то якось так дивно дивився на українку – їй аж ніяково стало. Насправді чоловік просто дуже вподобав симпатичну продавчиню, але вирішив не йти напролом. Спершу прийшов до шефа магазину, розпитав про біляву красуню. Директор дуже поважав Наталю, розповів її складну ситуацію.

Наступного дня чех знову завітав до крамниці. Приніс українці коробку цукерок, сказав, що це подяка за гарне обслуговування. А ще відрекомендувався – Філіп Вотруба.

Коли Наталя вдома розпакувала коробку, то побачила там два квитки до театру і візитку Філіпа. Виявилося, що він – керівник крупної будівельної компанії. Жінка була спантеличена – що робити? Цілий день мордувалася сумнівами, але зрештою погодилася – це ж ні до чого не зобов’язує. Тож Наталя зателефонувала новому знайомому (до речі, в Чехії не виховано про щось домовлятися через смс-повідомлення).

У театрі показували виставу А. Чехова «Три сестри». Перед тим трохи посиділи у кав’ярні, більше познайомилися одне з одним. Наталя дуже втішилася, коли дізналася, що прадідусь Філіпа, римо-католицький священик, свого часу приймав у себе в гостях Івана Франка і навіть переклав чеською мовою більшість його творів.

На прощання чех лише запитав, чи може він сподіватися на те, що Наталя погодиться ще раз якось піти разом до театру. «Мені тоді дуже сподобалося, що він такий галантний, – пригадує прикарпатка. – Не нав’язувався, дав можливість поміркувати».

Через кілька днів вони гуляли біля її улюбленого Карлового моста. І раптом Філіп сказав: «Я щойно побачив одну казку з майбутнього. Хочеш розповім? Стареньке подружжя сидить коло каміна. Бабуся – гарна, чепурна. Дідусь – теж нічого. І вони згадують, як колись їхнє перше побачення було тут – біля Карлового моста. Цього дідуся звати Філіп, а бабусю – Наталя. Як тобі казочка?»

«Тут командує моя гуцулочка»

Через місяць чех сказав, що без Наталі вже не зможе жити. Запропонував оселитися разом. «Він мені був настільки близький по духу, ніби зналися все життя, – говорить жінка. – Філіп старший на дев’ять років, але мені з ним так цікаво. Вихований, начитаний, може говорити на будь-які теми. Щоправда, коли приходить додому, іноді забуває вийти з ролі директора. То мушу йому про це нагадувати. Тоді коханий усміхається і каже: «Ой, я забув. Тут командує моя гуцулочка».

Однак Наталя збагатіла не лише на чоловіка, але й на ще двох дітей. Філіп виховував сина і доньку від першого шлюбу. Спочатку було трохи важко, бо то були підлітки. Але потроху все внормувалося. Терпіння долає будь-які перешкоди.

Та й зі своїм 10-річним сином жінка теж мала погодити такі кардинальні зміни. «Я тоді сказала Адріану, що знайшла чоловіка, який мені цікавий, з яким би я хотіла побудувати стосунки, – пригадує прикарпатка. – І запитала, яка його думка з цього приводу. Син пішов до іншої кімнати. Сидів там хвилин двадцять. А потім вийшов і заявив: «Мамо, будеш щаслива ти, отже буду щасливий і я».

Через чотири роки спільного проживання пара одружилася. При народженні сина Філіп просто у пологовому запропонував Наталі руку і серце. Їм аплодувала вся лікарня.

«Коли дізналася про вагітність, то трохи переживала, бо ми не планували діточок, хотіли трохи поїздити по світу, якраз збиралися мандрувати на три місяці у США, вже й візи зробили, – розповідає жінка. – Але Бог мав інші плани. Я вирішила сказати Філіпу цю новину по-особливому. У коробку з-під цукерок поклала черевички для немовляти, всередину – зроблений тест на вагітність, і все це гарно загорнула. До речі, цукерки називалися «Все найкраще з неба». Увечері прийшла додому з подарунком. Чоловік якраз дивився по телевізору улюблений футбол. Я поклала на стіл перед ним коробку і кажу: «Може, солодощами поласуємо?» Філіп розгорнув пакунок, але був настільки захоплений футболом, що геть нічого не помітив. Коли матч нарешті скінчився і він перевів погляд на стіл, то аж завмер. За цей час з мене, мабуть, сім потів зійшло – так хвилювалася».

Філіп усміхнувся: «Невже?» Наталя теж усміхнулася. «Ну, я би дуже хотів мати з тобою дитину, – продовжив чех. – Але ми на самому початку закрили цю тему, і тому я ніколи більше не говорив про це з тобою. Але я би дуже хотів». Наталі ніби камінь з душі звалився.

Період вагітності жінка називає найкращим у своєму житті. Філіп цілими днями тільки те й робив, що турбувався про кохану, продумував кожну дрібничку, ходив до лікаря, був присутнім під час пологів. Знайомі навіть жартували: «Філіпе, тобі так сподобалося, що ви тепер, певно, будете кожен рік народжувати». Хлопчика назвали Максимом.

Бог достукався

Незабаром після народження дитиня Наталя якось сказала чоловікові: «Якщо ти вже зібрався привчати нашого сина до спорту, то, будь ласка, лише не до хокею». – «Добре, але ти тоді не будеш його навчати про свого Бога…» У Наталі дуже защеміло в серці, але вона промовчала, хоча й зрозуміла, що в цьому питанні їй доведеться неабияк складно. Жінка ніколи не намагалася поговорити з коханим на тему віри в Господа, вона тільки багато молилася, аби Всевишній допоміг якось вийти з цієї ситуації.

Наталя з дитинства звикла до християнського вчення, тоді як Філіп виховувався в дуже атеїстичній сім’ї. Взагалі, як розповідає прикарпатка, 80% населення Чехії вважає себе атеїстами.

Все ж чоловік був не проти хрещення синочка. Обряд відбувся в українській греко-католицькій церкві, що біля Карлового моста. Тоді настоятель храму дуже потоваришував із Філіпом, обоє одразу знайшли спільну мову. Іноді навіть сім’ями зустрічалися у кав’ярні. У чеха кардинально помінялося уявлення про церкву і загалом християнство.

А незабаром він придбав будиночок у тому ж селі, де мешкав священик. Стали сусідами. Поступово Бог достукався до серця Філіпа, й він вирішив охреститися. У день обряду погода була хмарна, збиралося на дощ. Але як тільки почалася молитва над Філіпом, небо наче розкрилося, випустивши сонячний промінь просто на чоловіка. Це було неймовірне видовище.

Жити на рік уперед

Зараз українка нарешті зайнялася тим, до чого її тягнуло з дитинства, – декупажем (техніка декорування різних предметів). Самотужки навчилася, переглядаючи онлайн-уроки. Тепер Наталя сама проводить такі майстер-класи у школах, дитсадках, а також для творчих панянок.

Жінка розповідає, що типова чеська сім’я кохається у спорті. Але не має традицій. Певно, тому, що поширений атеїзм. Знайома Наталки, корінна жителька Чехії, вирішила охреститися, але на обряд не запросила ні рідних, ні друзів. Пояснювала, що її б не зрозуміли, можливо, навіть глузували б.

У чехів прийнято все планувати заздалегідь – на півроку-рік. Це те, що кардинально відрізняє їх від багатьох українців. Коли Філіп гостював на батьківщині дружини, то не міг цього второпати – хіба так складно розпланувати своє життя? Адже це так зручно.

«Коли ми приїхали на початку літа до моїх батьків і казали мамі, аби вона запланувала собі на серпень поїздку з нами до Греції, – розповідає Наталя, – то мама зареготала: «Та хіба я знаю, що буде аж у серпні?!» Чоловік був шокований. Я йому пояснила: це тому, що люди не мають достатку, вони не впевнені в завтрашньому дні».

Прикарпатка відзначає, що чимало чехів – доволі черстві. Навіть у вихованні дітей. Особливо, коли йдеться про забезпечених людей. Наприклад, накупують дитині сучасних забавок і відмахуються, мовляв, я свій батьківський обов’язок виконав, тепер хочу спокою.

Чеські мами зазвичай не куховарять. Як правило, купують готову їжу або харчуються в кафе. Ось, наприклад, у першому шлюбі лише Філіп порався на кухні, і якщо діти зголодніли, то бігли до тата. Наталя сміється, що вона так розбалувала свого чоловіка всілякими смаколиками, що він уже й забув, як це – готувати їжу.

До речі, чеська кухня дуже відрізняється від української. Чехи знають лише український борщ, і то готують його солодкуватим. Взагалі у чеських національних стравах переважає солодкий смак. Наталя до цього довго звикала – м’ясо з повидлом, м’ясо, запечене в шоколаді, помідоровий суп з цукром… Тепер переконує, що це дуже смачно.

А Філіп полюбив гуцульську кухню: банош, гриби, кулешу… Обожнює бринзу. Наталчині батьки сміялися: «Та який же ти чех! Ти справжній гуцул! Ти ж їж бринзу ложками. У нас гуцули навіть так не їдять».

Філіп допомагав поглядом

Філіп любить Україну, каже, що це батьківщина його дружини, а отже, і його друга батьківщина. Вишиванку має, мову знає, колядки співає… І вінчалася пара в Криворівні, що на Верховинщині. Філіп навіть став хрещеним батьком дитинки, яку народила Наталчина давня подруга.

Взагалі чех багато допомагає рідним коханої, що живуть в Україні, адже в неї величезна родина. Особливо щедрий до дітлахів, багато з яких живуть у дуже скрутних умовах. «Більшість чеських дітей навіть уявлення не мають, як бідно живуть їхні українські однолітки», – одного разу замислено сказав Філіп.

Наталя розповідає, що багато чехів вороже налаштовані до українців. Загалом це пов’язано з періодом, коли радянські війська ввійшли до Чехії. 20 років комунізму залишили на місцевих відбиток ненависті до росіян. А українців, білорусів чехи постійно асоціювали саме з росіянами. Це для них було одне й те ж. В останні роки, коли в Україні палає війна, погляди суттєво змінилися. «Тим паче чехи бачать, що більшість росіян, які приїжджають сюди на заробітки, займаються шахрайством, – каже Наталя. – Тоді як українці гарують».

Багато років поспіль прикарпатка і на собі відчувала упереджене ставлення місцевих. І навіть коли одружилася з Філіпом. Тим паче його оточення – це вершки суспільства. Наталю не приймали як свою, ставилися відверто байдуже. Віталися, для годиться питали, як справи – і на тому все. Та й мама Філіпа спершу не була в захваті, що невістка – українка. Для її єдиного сина, тим паче такого розумного і успішного, мала бути тільки чистокровна королева.

«Було дуже важко, – зізнається жінка, – але завжди допомагав погляд Філіпа. Йому варто тільки глянути на мене чи усміхнутися, і я враз почуваюся у безпеці, почуваюся найкращою у світі жінкою».

Наталя МОСТОВА

 

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!