Заміж за німця: Гуцулка під баварським соусом

Діти, кухня, церква? Ні, це більше не стосується німецьких жінок. Принаймні так переконує 42-річна Оксана Шаль (Зубюк) родом із Верховини. Десять років тому вона одружилася з Карлом і переїхала до Баварії, називає цю землю німецькою Гуцульщиною, тому почувається там майже як удома. Хоча й довелося звикати до дерунів з цукром, складної граматики і особливих овочів, якими можна прогодувати півсела. А ось іноземний обранець обожнює гостювати на Прикарпатті – дороги тут страшенно погані, зате люди надзвичайно добрі.

«Сьогодні у нас на обід справжня баварська їжа, – усміхається Оксана, харизматична і напрочуд енергійна жінка, яка постійно жартує. – Буду вас частувати картопляними кльоцками з м’ясною підливою, і ще овочевий салатик. Німці тепер намагаються більшість страв споживати з такими салатиками. Курс на здорове харчування… Ні-ні, не роззувайтеся, в хаті зараз невеличкий ремонт робиться, тому можна так. До речі, в Німеччині в помешканні не прийнято роззуватися. І на «ви» майже ні до кого не звертаються».

Журналістка «ГК» «впіймала» Оксану для інтерв’ю, коли та завітала разом із чоловіком Карлом і 9-річною донькою Анною-Марією погостювати до мами у Верховину. Коли сім’я приїжджає, то завжди привозить багато німецького пива і соків. А порожні пляшки везуть із собою назад до Німеччини, там їх принаймні ефективно перероблять, а в Україні ж просто викинуть на загальне сміттєзвалище. «Нащо буду захаращувати рідну землю?» – каже Оксана. Також щоразу, гостюючи в прикарпатських краях, жінка неодмінно привозить із собою пакети для різного типу сміття: паперового, харчового і пластикового. За роки проживання в Баварії вона вже так звикла – все сміття потрібно сортувати.

«Оця красуня мені би підійшла…»

Майбутня пара познайомилася в гостях у спільних друзів. Карл приїхав разом зі своїм товаришем, який одружений з українкою, він на той час переганяв автівки. «Жодної романтики у нашому знайомстві не було», – сміється Оксана. Карл додає, що закохався в гуцулку з першого погляду – гарна, постійно усміхнена, щебетуха… «Коли побачив її у короткій сукенці та в червоних туфлях на високих підборах, то зразу подумав: «Оця красуня мені би підійшла за дружину», – з усмішкою пригадує німець. «Я вже давно не маю тих високих червоних підборів, але ти все одно не розлучаєшся зі мною», – регоче Оксана.

Пара зустрічалася чотири роки, аж поки зважилася на одруження. «Оксано, я вже немолодий, ти мусиш мені сказати – так чи ні? Будеш моєю дружиною? Я хочу нарешті жити з жінкою, яку кохаю», – не витримав Карл.

Оксані було дуже важко прийняти таке важливе рішення і переїхати в іншу країну. Тим паче майже ніхто не знав, що вона зустрічалася з німцем.

Діти, кухня, церква?

Перші місяці на чужині були дуже складними. Оксана знала лише кілька німецьких слів. Навколо люди говорили, а вона тільки ловила знайомі слова, і могла лише здогадуватися про приблизний зміст сказаного. Німецька мова – легка, а ось граматика – складна, як переконує прикарпатка. Цікаво, що офіційна німецька дуже відрізняється від розмовної саме своєю граматикою. Тому, як правило, в офіційній мові навіть німці допускають дуже багато помилок.

Адаптуватися до нового місця проживання все одно було не так важко, адже батько Карла свого часу там обіймав посаду бургомістра (іншими словами, сільський голова). Місцеві жителі дуже приязно поставилися до українки.

Зараз сім’я мешкає у великому орендованому будинку, але планує нарешті придбати власний.

Біля хати невеличкий садочок, город. Щоправда, у німецьких селах на городах здебільшого не садять картоплю чи буряки. Як правило, там росте рукола, петрушка, кріп, редиска… І багато квітів. Такий собі город для душі – аби було де попорпатися і набратися позитивної енергетики. До речі, один німецький кабачок дає неймовірно великий урожай – до 30-40 плодів, а все завдяки потужній селекції. Одним огірком можна нагодувати півсела. Полуниці визрівають величезними, і це без використання хімічних добрив.

Також Німеччину називають країною садів. Для німців дуже важливо, аби біля хати квітнув садочок, була велика тераса, аби там можна було і самим відпочити, і гостей приймати.

Уже шість років Оксана працює вихователькою в групі продовженого дня в місцевій початковій школі. Окрім цього, чотири роки займається з дітьми релігійним вихованням при місцевій церкві. Разом влаштовують богослужіння, ставлять вертеп. Крім того, жінка написала сценарій і навчила німців святкувати перший дзвоник у школі і свято букваря. На черзі – сценарій свята останнього дзвоника.

Колись у середньостатистичної німецької жінки було лише три «К»: kinder, küche, kirche (укр. – діти, кухня, церква). Тепер усе змінилося, бо життя стало значно дорожчим. Німецькі фрау теж пішли працювати. Сам чоловік уже не може забезпечити всю сім’ю, адже треба і будинок купити, і кредити сплачувати, і подорожувати хочеться час від часу… Чи не на кожному обійсті по дві-три машини: татова, мамина, синова чи доньчина…

Педантичні німці

Баварія для Німеччини – така сама, як Гуцульщина для України. Про баварців розповідають анекдоти, кажуть, що ніхто не розуміє їхню мову… Баварці навіть мають свій національний одяг, який вбирають на кожне свято.

Взагалі у німецькому селі є бібліотека, кінотеатр, ресторани, кав’ярні, театр, крамниці… Влітку починаються фестивалі. Наприклад, цих вихідних святкують День пива, а наступних відзначатимуть День села, потім – День риби, далі День гарбузів… І так аж до осені забава за забавою.

Двічі на рік українсько-німецька сім’я святкує Паску та Різдво – католицьке і православне. В баварському селі, де вони мешкають, всі знають, що Оксана – українка, вона дуже пишається своєю національністю. Іноді разом із чоловіком та донькою одягають вишиванки.

Але варто розділяти традиції німців, що живуть у селах, і тих, які з міста. У перших збереглися гостинність, щирість, взаємодопомога. А в містах кожен сам за себе.

Німці дуже педантичні, живуть за календарем, у них мало не кожен день заздалегідь розпланований. На вулицях повсюди чистота. Вдень зі свічкою можна шукати недопалок – не знайдеш. Одного разу мама Карла проводжала сваху додому, чекали біля автобуса, який ось-ось мав рушити в український бік. Звісно, що більшість пасажирів – українці. А біля автобуса купа викинутих папірців, якогось сміття… Коли мама німця те побачила, то хутко почала визбирувати неподобство, вона не звикла до такого безладу на вулиці.

Дорогу німці переходять лише у відповідних місцях. І не новина, що дороги там ідеальні. Коли донька Оксани Анна-Марія вперше приїхала в Україну, то вона була шокована: «Буду просити Боженьку, щоб Він дав Україні хороші дороги».

Стиглі яблука, які впали з дерева на землю, зогниють там, але ніхто з перехожих їх не підніме, бо то чуже дерево. На велосипедах як дорослі, так і діти катаються лише в шоломах.

За утримування кота і кроликів не треба сплачувати податок. На відміну від курей – за них доводиться регулярно платити. Те саме і з собаками. Щодо утримування свиней, корів та іншої худоби, то цим займаються лише фермери. Щоб утримувати цих свійських тварин, треба забезпечити їм спеціальні умови. До того ж, якщо людина хоче почати займатися сільським господарством, то обов’язково має отримати письмову згоду сусідів. Аби потім не було претензій, коли, наприклад, її півень почне уранці співати.

Основна проблема Німеччини на сьогодні – відкриття кордонів. З’явилося дуже багато біженців з Сирії, а їх треба забезпечувати: дати житло, пільги, медичну страхівку, гроші… «При тому всьому сирійці, як правило, не працюють, – розповідає Оксана. – Вони роблять дітей. Сирійські чоловіки мають по кілька дружин і по десятеро дітей, мешкають у спеціальних готелях і отримують виплати. Нащо їм гарувати на роботі? Тому німці працюють, аби сирійці мали за що жити».

Багато росіян теж доволі комфортно почуваються в Німеччині, подекуди дуже нахабно поводяться. Якось організували мітинг під Рейхстагом через те, що не згідні з політикою Меркель, яка відкрила кордони для інших держав, адже росіянам до всього є діло. Вийшли з російськими прапорами, а на плакатах російською написали: «Меркель – у Сибір! Путіна – у Рейхстаг!».

«Ми маємо друзів-росіян, які регулярно дивилися російське телебачення, –розповідає Оксана. – І постійно мені втовкмачували, мовляв, у Росії все добре. Хоча не були там уже 20 років. Що Росія мусить захистити Україну, бо українці самі не знають, чого хочуть. А нещодавно нарешті поїхали погостювати у свою Росію. Коли повернулися, одразу прийшли до мене: «Оксано, вибач, будь ласка, за все, що ми тобі наговорили і про Україну, і про Росію… Ми побачили, як люди живуть у Росії, як вони заробляють, які там стосунки… Вибач, будь ласка».

Діти – самостійні та заощадливі

Цікаво, що кожен німець має по три імені. Перше – те, що постійно вживається. Друге – ім’я дідуся чи бабусі (залежно від того, дівчинка це чи хлопчик). А третє – ім’я твого хресного або хресної (дитину хрестить хтось один, а не пара). Німці дуже бережуть свої родинні традиції, слідкують, щоб імена рідних залишалися в пам’яті.

Дітей німці виховують строго і вчать їх бути самостійними. З ними ніхто не панькається до 30-40 років, як це у нас прийнято. У початковій школі мобільні телефони категорично заборонені – бо це шкодить психічному розвитку дитини.

З ранніх літ дітей навчають сортувати сміття. Це їхній обов’язок. Після прийому їжі нема такого, що всі встають з-за столу, а жінка за всіма прибирає. Кожен це робить за себе.

Також кожна дитина має власні кишенькові гроші, але змалку звикає рахувати і заощадливо ставитися до своїх фінансів. Наприклад, на цілий тиждень дитині дають певну суму грошей. Вона сама вирішує – витратити все за один день, поступово чи, може, відкласти, аби потім зробити якусь велику покупку для себе. Після школи діти починають незалежне життя: вчаться, працюють, винаймають собі житло, подорожують – словом, шукають себе. Батьки лише можуть допомогти із купівлею автівки.

У вихідні дні німці полюбляють активний відпочинок, наприклад, усією сім’єю катаються на велосипедах. Або ж вирушають на екскурсію, в музей чи у парк на атракціони.

«Як можна їсти деруни зі сметаною?»

Німеччина – країна картоплі та м’яса. Місцеві жителі дуже люблять смачно і ситно поїсти. Коли надворі гарна погода, німці влаштовують барбекю. Найчастіше на вогні готують великий стейк. До речі, німці зазвичай не смажать м’ясо, лише запікають – це більш корисно. З тієї ж причини намагаються не споживати свинину, найчастіше – курятину і телятину. І чи не кожен другий німець приймає таблетки від холестерину.

Взагалі, смаки німців доволі цікаві. До прикладу, суп може бути солодкий. «Коли ми сідаємо їсти деруни, – сміється Оксана, – то Карл поливає їх яблучним мусом, а донька посипає цукром. Я ж звикла їх їсти зі сметаною. На що мій чоловік кожного разу дивується: «Як можна їсти деруни зі сметаною? Це ж непоєднувані продукти!».

Страви української кухні в цій сім’ї не особливо популярні. Карлу не подобається, що в багатьох українських стравах є майонез. А чимало салатів для німця взагалі залишаються загадкою – через дивне поєднання інгредієнтів. Наприклад, олів’є чи вінегрет.

«Є таке баварське прислів’я, – сміється Оксана. – Чого фермер не знає, те він не буде їсти. У варениках схована якась начинка, отже, це не підходить. Те саме з голубцями. І з більшістю інших наших національних наїдок. Німецька кухня зовсім інша. Тут не змішують різні продукти. На одній тарілці є м’ясо, на іншій – салат, а на третій – варена картопля. Все має бути обов’язково окремо. Наприклад, якби я зварила плов, то Карл би його не їв. Але якби я приготувала окремо рис і м’ясо, то їв би залюбки».

Зате німець обожнює гостювати в Україні – дороги тут страшенно погані, однак люди надзвичайно добрі.

Наталя МОСТОВА

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!