Заміж за тунісця: Кохання в країні жасмину

За 13 років подружнього життя у Тунісі прикарпатка Мар’яна Москалюк (Беребаі) пережила всяке: чорну депресію, злети і падіння в бізнесі… Але зрештою виграла щось дуже коштовне – щастя на березі моря, кохання із жасминовим ароматом і смачний кускус. Але який би не був красивий і комфортний Туніс, все ж дуже бракує українського повітря.

Немає сенсу чекати

Того дня Мар’яна Москалюк працювала промоутером у супермаркеті. Студентка з Косівщини навчалася в полтавському виші, якраз закінчувала п’ятий курс, намагалась якось підзаробити. Тоді була акція на майонезі. Набіл Беребаі прийшов до магазину якраз по майонез.

Набіл ходив попри дівчину туди-сюди, аж поки наважився заговорити. Попросив номер телефону. Дівчина, звісно ж, відмовила. «Я трохи злякалася, – з усмішкою пригадує Мар’яна. – До того часу я завжди вважала, що араби – небезпечні і краще з ними не зв’язуватися».

Хлопець не вгавав і дуже випрошував. Аби відчепився, Мар’яна сказала номер стаціонарного телефону, яким користувалася в орендованій квартирі.

Через кілька днів Набіл зателефонував: «Давай зустрінемося». Косівчанка зізнається, що й досі не розуміє, чому тоді погодилася прийти на побачення. Хоча завбачливо подбала про деталі – взула кросівки, аби в разі чого могла швидко втекти.

Втікати не довелося. Ба більше – обоє гуляли в парку майже до світанку, говорили про все на світі, наче рідні душі. Хоча Набіл дуже погано розмовляв російською. 30-літній тунісець якраз навчався на підготовчих курсах, збирався вступати до медичного вишу. Спокійний та вихований – Мар’яна майже одразу закохалася.

Вже вранці дівчина поїхала додому на Прикарпаття святкувати Великдень. Набіл, проводжаючи її на вокзалі, дав своє фото – аби бува не забула. Хоча Мар’яна мала незабаром повернутися до Полтави. «Пам’ятаю, коли зайшла до хати, то показала мамі його світлину і сказала: «За цього чоловіка я вийду заміж, – усміхається дівчина. – Навіть не знаю, чому я тоді так випалила».

Стосунки розвивалися дуже стрімко. Після приїзду Набіл з оберемком червоних троянд зустрів кохану і заявив, що вже замовив вантажівку, аби перевезти її речі у їхнє спільне помешкання.

А потім пара поїхала на канікули на батьківщину араба – в Туніс. Він дуже хотів познайомити Мар’яну з родиною. Нікому нічого не сказавши, вона полетіла на три тижні в Туніс, обманувши, що їде в Одесу на море.

На цьому спонтанні пригоди не закінчилися. На чужині просто під час відпустки пара одружилася. «У нас завтра весілля, – сказав Набіл одразу після приїзду. – Ти не проти?»

Сім’я тунісця дуже тепло прийняла дівчину. Виявляється, вони вже довгий час готувалися до святкування цього шлюбу. Вибрали і святкову залу, і музик, і навіть розкішну весільну сукню. Церемонія обійшлася без алкоголю, що є нормою для арабських традицій. Зате з великою кількістю солодощів, танцями і кількома сотнями гостей – в Тунісі такі помпезні весілля є звичними.

У туніських жінок заведено напередодні весілля йти з подругами до хамаму, робити там цукрову епіляцію, співати, а руки розмальовують хною в різні візерунки. У дівич-вечір наречена одягає сукню жовтого кольору, здебільшого вишиту бісером.

Жіноча мудрість творить дива

Араб пояснював коханій, що не бачить сенсу чекати і тягнути з одруженням, бо такої близької по духу людини він більше ніколи в житті не зустріне. Мар’яна відчувала те саме.

«Набіл має доволі складний характер, гарячий темперамент, – каже прикарпатка. – Але я швидко знайшла підхід до нього. Жіноча мудрість здатна творити дива у стосунках. Взагалі, я дуже гнучка людина. Думаю, саме тому мені було зовсім не важко прижитися в новій сім’ї, в чужій країні…»

Дівчина страшенно боялася розповісти про ці стосунки своєму батькові, який на той час працював у Португалії з марокканцями. Дуже погано про них відгукувався. Косівчанка знала – якщо скаже татові, що зустрічається з арабом, той знавісніє. Мама намагалася пояснити, що хлопець доволі непоганий. Але батько відрізав, що весілля буде лише через його труп.

Тато лишився живий-здоровий, а закохана пара щасливо почала сімейне життя.

Вони повернулися в Полтаву, планували почати бізнес, пов’язаний із продажем вуличної їжі. Але страшна бюрократична тяганина і корупція в чиновницьких кабінетах призвели до того, що молоде подружжя зневірилося й опустило руки. «На лапу» треба було дати більше, ніж пустити на розвиток справи. Вирішили переїхати до Тунісу. Набіл був із забезпеченої родини, тож і перспектив там вимальовувалося більше.

Не звикли сидіти вдома

На чужині Мар’яні спершу довелося дуже важко. Роботи не було. Сиділи на шиї у батьків Набіла. Цілий рік чорної депресії. Дівчина одразу завагітніла, протягом багатьох місяців мала сильний токсикоз. Народжувала в Україні, бо дуже бракувало маминої підтримки, особливо маминих маринованих огірків та помідорів…

Але через місяць знову повернулася до Тунісу, і морально стало ще гірше. Цілими днями прикарпатка сиділа з донечкою Інесою у кімнаті, не хотілося нікуди виходити, постійно плакала, вікна мали бути весь час закриті шторами. Інтернет-зв’язку не було, тому з батьками розмовляла лише раз на тиждень по п’ять хвилин, бо дуже дорого.

З часом дівчина опанувала мову, і стало трохи легше. Почала активно куховарити вдома, свекруха дуже допомагала. Туніська їжа доволі смачна і гостра. Головна страва – кускус – готується на пару на основі манки, овочів, м’яса і нуту.

Згодом Мар’яна відкрила дитсадок, який дуже швидко здобув високий рейтинг. Туди привозять дітей навіть з інших районів. Великою мірою через те, що власниця – українка. Місцеві жителі дуже люблять іноземців. Окрім цього, прикарпатка скрупульозно працює над програмою в дитсадку, постійно її удосконалює, діти весь час чимось займаються.

До речі, туніські жінки вдома не звикли сидіти, це більше притаманно українкам, які переїхали туди. Туніски працюють повсюди, навіть у службі таксі. Голову мало хто покриває. І навіть у морі купаються в звичайних купальниках. Місцеві панянки дуже гарно одягаються, вони навіть більші кокетки, ніж італійки. А ще туніски доволі корисливі. Вони виходять заміж лише за чоловіків, у яких є авто, будинок, добре оплачувана робота… Якщо чоловік на заручини прийде без кошика із золотими прикрасами, то отримає гарбуза.

Бракує українського повітря

Оскільки Туніс колись був французькою колонією, тут розмовляють здебільшого французькою або ж арабсько-французьким суржиком. «Туніський діалект дуже відрізняється від чисто арабської мови, – пояснює Мар’яна. – Наприклад, в Єгипті я погано розумію місцевих жителів, а в Лівії і Судані й поготів».

В Тунісі дуже висока вологість, тому зима холоднюча, а літній сезон спекотний. Погодних переходів, як-от весна чи осінь, немає. Влітку без кондиціонера тут узагалі життя важко уявити. Вдома, в крамницях, автівках, громадському транспорті – повсюди має бути кондиціонер. Інакше погодні умови просто неможливо фізично витримати.

А ще Туніс вважається країною жасмину, адже він тут повсюди. І навіть революцію, яка відбувалася в державі в 2010-2011 рр., назвали Жасминовою. «Завдяки тому перевороту вдалося скинути президента, який вже 20 років обіймав цей пост, – розповідає дівчина. – В перші роки його правління держава процвітала, хоч він і був диктатором. А потім президент одружився вдруге, і його благовірна створила мафіозний клан. Фактично країною почала керувати ця жінка зі своїми братами. В людей відбирали землі, розпалювалася корупція… Але, знаєте, після революції не стало жити краще. Навпаки – гірше. Зараз в Тунісі коїться якийсь хаос. Немає ніякого порядку. Після багаторічного диктаторського режиму люди не знають, що робити з демократією. З того не виходить нічого путнього».

Мар’яна розповідає, що долі українсько-туніських сімей тут складаються по-різному. Їй пощастило з чоловіком, але є багато жінок, які не живуть, а мордуються. В Україні так само можна вийти заміж за недоброго чоловіка, але в чужій державі ця ситуація неабияк ускладнюється. Жінка може розлучитися, коли захоче, проте вона лишається сама-самісінька. Мало того, така панянка, швидше за все, ще й втрачає своїх дітей. За законом, батько може забрати їх повністю під свою опіку: «Одна з  моїх подруг не бачила своїх дітей вже вісім років. Вона живе в Тунісі, не бідує, знімається в серіалах… Але чоловік, з яким вона розлучилася, забрав діточок на інший кінець країни та відмовляється їх навіть показати. І держава його захищає. Вона б уже давно повернулася в Україну, але надіється знову побачити дітей».

Прикарпатка з сім’єю багато подорожує Європою, а на вікенди йдуть гуляти в парк чи на пікнік біля моря. Мар’яна зізнається, що на чужині їй найдужче не вистачає рідного українського повітря, але вона вже звикла до цієї ностальгії.

Наталя МОСТОВА

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!