«Завуалюй це»

Комедія

Режисер: Соу Абаді

Лейла – студентка паризького університету, яка має арабське коріння. Вона світська людина, зустрічається з корінним французом і збирається проходити дипломатичну практику в Нью-Йорку. Але плани дівчини руйнує старший брат Махмуд, який прибув з релігійного Ємену, зациклений на ісламських цінностях і строгих правилах. Коханому Лейли Арману, для якого доступ у дім дівчини тепер закритий, не залишається нічого іншого, як окутатися з голови до ніг у хіджаб і прикинутися однокурсницею студентки Шахерезадою. Трюк з перевдяганням спрацьовує, але і породжує нову проблему: Махмуд, вражений лагідністю, мудрістю і таємничістю нової знайомої, закохується в Шахерезаду і бажає з нею одружитися!

Засудження, висміювання й образа релігії – одне з найдавніших табу людства, з незапам’ятних часів насмішка над божествами каралася смертю, «істинні віруючі» йшли війнами на «невірних», поєднання світського і релігійного завжди викликало безліч суперечок, конфліктів і потрясінь навіть в тих країнах, які прийнято вважати «цивілізованими». Десь питання віри прийнято регулювати законами про образу почуттів, десь вчення пророків стають державною ідеологією, а десь релігію намагаються утримати в межах храмів, костьолів, мечетей і синагог, дозволяючи іншим жити в світі, вільному від догм і духовних скріп.

Франція з її нерозривним зв’язком з ісламським Алжиром і традиційними тісними контактами з Близьким Сходом давно живе в стані постійної напруги на межі дотику ісламу, християнства й атеїзму, і це дає привід не тільки для зітхань і істерик, але й для сміху – французи, як ніхто, вміють жартувати на теми, які іншим здаються надто серйозними. Історія з перевдяганням чоловіків у бурку має в Ірані глибоке коріння, досить відзначити, що екс-президент Ірану Абольхасан Банісадр і політик Алі Рафсанджані свого часу вдавалися до такого способу маскування, щоб уникнути арешту і навіть страти.

Картину режисера Соу Абаді варто похвалити хоча б за сміливість – звичайно, дещо раніше вийшли абсурдистський «Джекі в царстві жінок», «Велике весілля» та інші фільми, де на екрані стикаються герої з різним кольором шкіри, віросповіданням і поняттями про свободу, але «Завуалюй це» діє на самій межі, в Росії, наприклад, подібне кіно неможливо собі навіть уявити. При цьому автор зовсім не намагається когось зачепити, ущемити або вказати на його місце, просто парою простих прийомів у фільмі демонструється та сама європейська толерантність, але звернена в обидва боки: хочеш, щоб твої права дотримувалися, – не нав’язуй їх іншим.

Герої картини, звичайно, йдуть по тонкому льоду – переодягання в хіджаб, найбільш закритий з одягу мусульманських жінок, може здатися перегинанням палиці саме по собі, а фільму ще доданий легкий гомосексуальний флер і насмішка над ісламськими фанатиками-неофітами. Але ці «наїзди» нівелюються самою Абаді, сценаристка і режисер майстерно вплітає в мові і думках персонажів ті рядки з Корану, які дійсно говорять про миролюбність цієї релігії, про здатність мусульман до розуміння, прощення і навіть смирення. І Соу Абаді знає, про що говорить, вона сама виховувалася в Ірані до тих пір, поки батьки не втекли від фундаменталістів. При цьому зла жінка не тримає, вона вдячна Франції, яка її прийняла, і поважає європейські традиції, про що прямо сказано в декількох епізодах картини. Та й в найбільш широкому сенсі «Завуалюй це» – картина не так про конфлікт релігійний, як про нездатність говорити один з одним, про неготовність слухати і погоджуватися, про недовіру і страхи. Фільм зі зрозумілих причин хочеться порівнювати з комедією «У джазі тільки дівчата», але й вплив «Сірано де Бержерака» також очевидний – герой Фелікса Моаті не може спілкуватися з коханою безпосередньо і змушений говорити словами священних книг, цитатами пророків і висловлюваннями моральних авторитетів. Поєднання вийшло винахідливим і смішним, а якщо до основної лінії з ісламом додати другорядний сюжет про батьків Армана, які до сих пір не награлися в протести і до сих пір навіть вдома ведуть повільну війну, відстоюючи ідеї комунізму і фемінізму, то палітра стане ще яскравішою . Та й мораль у фільмі виявилася вельми актуальною – тільки взаєморозуміння, готовність до поступок і діалогу, все та ж горезвісна толерантність допоможуть Європі загалом і Франції зокрема пережити проблеми й уникнути подальших трагедій. Так, фінал у картини вийшов трохи змазаним, весело відіграти переодягання назад не вдалось, та зате творці комедії зуміли встояти на межі і насамкінець сказати про важливе. За це французів (корінних і новоприбулих) не можна не любити, а любов і є Бог.

ФЕЛІНСЬКИЙ

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!