«Зелена книга»

Режисер: Пітер Фарреллі

У ролях: Вігго Мортенсен, Махершала Алі, Лінда

Американець італійського походження Тоні Валлелонга раптово втрачає роботу викидайлом у клубі – заклад закривають на невизначений термін, а гроші Тоні потрібні постійно. Заповзятливий і кмітливий від природи, він влаштовується водієм до афро-американського музиканта Дона Ширлі, попри те, що «баклажанів» Валлелонга недолюблює. Епатажний Дон разом зі своєю невеликою групою зібрався влаштувати тур південними штатами Америки – там, де чорношкірому хлопцеві може знадобитися груба сила італійського вишибали. Тоні і Дон вирушають у довгу поїздку, яка, звичайно ж, змінить їхнє життя назавжди.

Тоні Валлелонга – людина, м’яко кажучи, екстраординарна. Балакучий італієць з Нью-Йорка, в шістдесятих роках він працював викидайлом у клубі і, зрозуміло, мав зв’язки з мафією. Потім раптово завів дружбу з Френсісом Фордом Копполою і перекваліфікувався на характерного актора – зіграв невелику роль у «Хрещеному батьку», трохи більшу роль в «Клан Сопрано», з’являвся у «Славних хлопцях» і «Донні Браско» (всюди він грав зрозуміло кого). А десь між цими дивними кар’єрними переходами встиг поїздити країною з чорношкірим музикантом Доном Ширлі, якому заманулося виступати в тих штатах, де проблема расизму все ще була гострою.

Через півстоліття син Валлелонга Нік напише про цю поїздку сценарій для фільму – романтизований, вкрай суб’єктивний і, швидше за все, не дуже щирий. За це, до речі, «Зелену книгу» критикують найбільше – мовляв, Валлелонга пише про расизм аж надто «по-білому», явно виставляючи батька в значно більш приємному світлі, ніж варто було б. Правда в їх словах, напевно, є, але ось виставляти це фільму за провину зовсім не хочеться. У його небажанні бути соціальним на тлі повсюдної політизації є щось, як мінімум, цікаве, а як максимум – освіжаюче. Поки білий Голлівуд намагається зловити кон’юнктурну хвилю і нібито стати на бік «інших» (виставляючи себе, по суті, куди більшими расистами), «Зелена книга», як і її головний герой, не соромиться бути простою і несучасною.

Пітер Фарреллі поводиться зі, здавалося б, серйозною історією приблизно так само, як він це робив з ексцентричними комедіями в дусі «Тупого і ще тупішого». Безсовісно і максимально прямолінійно – до тих пір, поки дурість не стане фарсом, а вульгарність не перетвориться на шарм. Він вправно ухиляється від спокуси провести паралелі з політикою наших днів, йому взагалі расова проблема, здається, не дуже цікава. Драма Дона Ширлі – це не конфлікт рас, це радше універсальна проблема самоідентифікації. Головні герої могли цілком бути будь-якого іншого кольору, статевої орієнтації або віросповідання – лише б між ними був якийсь рубікон, якась сильна полярність, що поступово тане в низці дотепних діалогів і драматичних скетчів. Але так вже вийшло, що з усіх стереотипів у «Зеленій книзі» виявилися саме ці два – балакучий простодушний італієць з кримінальними зв’язками і чорношкірий музикант-гей. Обидва – герої-маски, статичні, але колоритні: за це, звичайно, слід сказати «дякую» неймовірному центральному дуету (через Мортенсена фільм протипоказано дивитися в дубляжі). Один образ явно звідти, з 60-х, другий же – стереотип наших днів, ніби герой всіх тих жартів про оскарівських лауреатів. Навмисно чи ні, у Фарреллі з’являється дуже цікава еклектика, сутичка епох і цінностей, в якій, до речі, сучасність не зовсім виграшна.

«Зелену книгу» заворожують пасторальні пейзажі південних расистських штатів, їй приємна стара велика Америка, яку так хоче повернути головний ворог сучасного Голлівуду. Фінал тут взагалі ніби взятий з християнської різдвяної комедії – однієї з тих, із смішними червоно-зеленими постерами. Фільм не проголошує перемогу сучасності, він намагається примирити епохи, винести з кожної щось корисне і вичленити те, що варто було б викинути на узбіччя історії. У своїй миролюбності картина Фарреллі явно запізнилася до виходу років на двадцять – зараз прийнято бути гострішим, конкретнішим і однозначнішим. Але в цьому і її принадність: якби фільм вийшов тоді, то став би просто черговою добродушною драмою з оскарівським потенціалом. Тепер це майже радикальне кіно. Пострадикальне, якщо хочете…

ФЕЛІНСЬКИЙ

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!