Жінка в Галичині перед війною: якою вона була?

Як часто ми замислюємось над тим, що місце жінки в сучасному суспільстві істотно змінилось, порівняно з не таким і давнім минулим? Чи усвідомлюємо, що зміни насправді відбулись величезні? Ми не закликаємо до повернення назад, а тим не менше, знати про це потрібно. Можливо, не все гаразд було і в минулому, проте дещо було і корисне. Тож запрошуємо читача до нашої розповіді, яка, сподіваємось, підштовхне його до роздумів, а можливо, і дискусій. Скидаємо при цьому із себе будь-які спроби рекомендацій, настанов чи моралізаторства. Тільки історія, як вона є.

Станиславів напередодні І Світової війни
Станиславів напередодні І Світової війни

У період між двома світовими війнами землі Галичини входили до складу Польщі, якій після Великої війни (Першої світової) вдалося відновити свою державність. На жаль, спроба українців століття тому створити свою незалежну державу зазнала поразки. Зокрема, Західноукраїнській Народній Республіці (ЗУНР) після кровопролитної українсько-польської війни 1918-1919 рр. не вдалося втриматися на політичній мапі світу. Після цих доленосних подій життя людей поступово нормалізувалось і пішло у звичному руслі. Війна – справа чоловіча, але торкається всіх, насамперед їхніх жінок: матерів, сестер, дружин і доньок. Нелегке це було для них випробування. Частина вояків загинули, частина, кому пощастило, повернулись до мирного життя.

Галичина до Другої світової війни являла собою поліетнічний регіон, де проживали українці, поляки і євреї. У Східній Галичині, де переважали українці (сучасні Львівська, Тернопільська та Івано-Франківська області), склалась своя специфічна ситуація: у містах тут переважали поляки та євреї, а в селі – українці. Відповідно, більшість українок були селянками, а тому уклад їхнього життя був досить традиційним. Польки та єврейки, відповідно, частіше могли бути міщанками, а міська культура того часу уже давно була під впливом технічного прогресу, який формував інший, новий, урбаністичний стиль життя: збільшення сфери послуг і ваги розумової праці, зростання освіченості, якості медичних послуг, швидкості транспорту і зв’язку.

Галичина, 1920-ті рр. Міщанка із своїм сином
Галичина, 1920-ті рр. Міщанка із своїм сином

У місті дівчина могла отримати кращу освіту чи навіть професію, за умови кращого фінансового становища вона відвідувала театр, кіно або й кав’ярню. Найбільш заможні дозволяли собі подорожі в інші міста чи навіть до санаторіїв. Очевидно, вони носили не домотканий, а шитий на індивідуальне замовлення чи за певним типом одяг. Хоча у малих містах багато хто з міщан мав присадибні ділянки, які вони обробляли.

У першій половині ХХ ст. Галичина ставала модерним суспільством, в якому традиційний патріархальний уклад починав руйнуватися, хоча і дуже повільно. Поширювалися різні політичні вчення, зокрема і соціалізм, який велику увагу приділяв рівноправ’ю жінок та чоловіків. У кінці ХІХ ст. в Галичині виникає феміністичний рух, одним з лідерів якого була українська письменниця родом із Снятинщини Наталія Кобринська, яка популяризувала тему прав жінок у своїх художніх творах.  Письменниця вела активну громадську діяльність, організовувала збір підписів за право жінок навчатися в університетах та гімназіях. Зокрема, до Галицького сейму завдяки їй внесли ряд вимог і пропозицій щодо захисту прав селян. У 1893-1896 роках Наталія Кобринська займається видавничою справою. Її видавництво «Жіноча справа» випускає у світ три книги альманаху «Наша доля». Це незвичайний для того часу факт, що був високо оцінений Лесею Українкою та Іваном Франком.

Хоча жіночий рух і не був масовим, проте його наявність свідчить, що Галичина не була ізольована та йшла в ногу із тогочасними загальносвітовими тенденціями. Нагадаємо, що вперше у світі жінки отримали право голосувати на виборах тільки у 1893 р. у Новій Зеландії, згодом його надали Австралія у 1902 р. та Велике князівство Фінляндське у 1906 р.

У господарському плані східні воєводства ІІ Речі Посполитої (таку назву отримала відновлена Польська держава) не були благополучними. Панівною галуззю економіки Польщі було дрібне селянське господарство, переважно відстале. У 1929-1935 рр. Польщу торкнулася світова економічна криза, що призвело до падіння виробництва та зменшення експорту сільськогосподарської продукції. Звідси найбільшою соціально-економічною проблемою ІІ Речі Посполитої у 30-ті рр. стало зубожіння селян та аграрне перенаселення. Найбільшим воно було на землях, що належали раніше до австрійської корони. Населення міст Галичини великою мірою зростало за рахунок вихідців із села, зокрема і дівчат. Не всі з них зуміли добре влаштуватися. Найгіршим варіантом було стати на шлях проституції. Повії були однозначно маргінесом у традиційному консервативному галицькому суспільстві за часів як Австрії, так і Другої Польщі. Проститутка уже давно на той час стала символом найнижчого морального падіння жінки, а люди, включаючи навіть тих чоловіків, які користувалися їхніми послугами, однозначно публічно засуджували це явище.

Пані шпацерують по Сапежинській (стометрівка). Міжвоєнні роки.  Фото з колекції художника Ігора Роп'яника. У білому береті Ольга Ільба, його тітка. Станиславів 1930-ті рр.
Пані шпацерують по Сапежинській (стометрівка). Міжвоєнні роки. Фото з колекції художника Ігора Роп’яника. У білому береті Ольга Ільба, його тітка. Станиславів 1930-ті рр.

На селі місце жінки було строго визначене ролями, які вона мала виконувати і які були чітко прописані. Насамперед, в родині. Як мати, вона повинна була народжувати і забезпечувати появу робочих рук. Як дружина – співпрацівник і помічниця в господарстві, як дочка – впливала через своє заміжжя на позицію своєї родини в суспільстві. В локальній спільноті вона була подругою в групі ровесників, потенційною кандидаткою на дружину, досвідченим авторитетом в обрядовому етикеті, а в парафії – охоронцем релігійних цінностей. Ці всі уклади між собою переплітались, а вихід поза них був дуже важким, практично неможливим без ризику бути відкинутою.

Вихід заміж був ключовим моментом у житті, свого роду ініціацією жінки в суспільстві, що дозволяла назватись ґаздинею/господинею, тобто стати на рівних з іншими заміжніми жінками. Шанси створити сім’ю здебільшого істотно залежали від посагу. За майбутнього чоловіка батьки дівчини вибирали найчастіше того, хто перебував недалеко від них у суспільній ієрархії. Це давало певну гарантію втримати свій соціальний статус і не скотитись нижче, а якщо пощастить то й підвищити його. Відповідно, для дівчат з бідних родин питання створення сім’ї ускладнювалося.

Українські селяни на вулицях Станиславова. Поч. ХХ ст.
Українські селяни на вулицях Станиславова. Поч. ХХ ст.

Тогочасні сім’ї були набагато міцнішими, статистика свідчить про невелику кількість розлучень, шлюб як церквою, так і суспільством визнавався великою цінністю. Народження дитини поза шлюбом не віталось.

Можливою альтернативою була еміграція, що давала шанс вийти заміж. Вона дозволяла жінці, якщо у власному селі це було неможливо, спробувати реалізувати візію життя, до якого прагнула. Це був теж, дозволимо собі припустити, своєрідний прояв емансипації жінок. Перед Першою світовою війною і після неї відбулись, відповідно, перші і друга хвиля української еміграції. Саме тоді з’явились і розвинулись українські поселення у США, Канаді, Аргентині, Бразилії та інших країнах. Хоча, зрозуміло, перше покоління поселенців теж чекала важка фізична праця. Згадаймо хоча б новелу Василя Стефаника «Камінний хрест», в якій господар із своєю сім’єю так важко прощається із рідним селом та землею перед подорожжю за океан.

Тогочасна жінка була насправді ще дуже залежною від чоловіка. Поряд з цим була дуже мала кількість розлучень. Більшість професій і занять були чоловічими. Успіх чи неуспіх жінки в очах громади здебільшого залежав від того, чи вийде вона заміж, а також який рівень статків її родини та чоловіка. У ментальності галичан і досі залишилась тенденція до швидкого виходу дівчини заміж як необхідна умова її щастя та спокою родини. Соціально-економічна ситуація нестабільна, знову відбувається еміграція. То чи винесемо якісь уроки з історії?

 

Петро ГАВРИЛИШИН, Роман ЧОРНЕНЬКИЙ