Зайві діти

Вже майже два десятиліття в Івано-Франківську функціонує дитячий заклад, що є проміжною ланкою між сім’єю та інтернатом. Він був організований наприкінці 1998 року як єдиний в області притулок для неповнолітніх, а два роки тому перетворений на Центр соціально-психологічної реабілітації дітей.

«Різниця між притулком і центром у тому, що раніше у нас було лише три місяці для оформлення документів і повернення дитини в сім’ю. Дуже рідко це були прийомні сім’ї, адже щоб підготувати дитину і прийомних батьків, потрібно багато часу. Формально ми займалися оформленням документації, і весь той період дитина жила у нас. Зараз дитина у центрі перебуває дев’ять місяців, і якщо є необхідність, термін можна продовжити», – розповідає керівник центру Василь Серденько.

Окрім всіляких юридичних аспектів, у центрі багато уваги приділяють роботі з дитиною та її родиною. Як правило, діти у заклад потрапляють дуже травмовані психологічно. Вдома вони багато чого бачили поганого, жили у жахливих умовах з батьками-алкоголіками чи наркоманами тощо. Тому з ними працюють психологи, психотерапевт, вихователі.

«Які б не були мама й тато, вони все одно найкращі, – продовжує директор. – Якщо після цього дитину неможливо повернути у біологічну сім’ю, подаємо рішення до Служби у справах дітей і дитині підшуковують іншу родину. У центрі дитина проходить реабілітацію, якщо не повну, то принаймні часткову, яка забезпечить зняття максимального кризу».

 depositphotos_ivanikovat_jpg_445x265_crop-True_q75

Батьки і діти

Якщо дитина систематично прогулює уроки, до ночі пропадає на вулиці, якщо зі скаргами телефонують сусіди чи жителі будинку – сім’ю перевіряють працівники Служби у справах дітей. Спершу вони роблять попередження батькам, а якщо це не допомагає, забирають дитину в притулок.

Термін перебування дитини тут визначається індивідуально. Служба у справах дітей дає свої рекомендації, відтак на комісії, до складу якої входять вихователі, психологи, психотерапевт, медичний персонал та керівник закладу, встановлюється перший термін перебування дитини. Далі він за необхідності продовжується.

Коли дитина потрапляє у цей заклад, батькам дається термін на покращення умов проживання та виправлення ситуації в родині. Якщо це не спрацьовує, їх позбавляють батьківських прав. Тоді дитину можна всиновити чи взяти під опіку. Якщо в сім’ї є четверо і більше дітей, їх зазвичай приймають у будинки сімейного типу.

Та головне завдання центру, як підкреслює колишній директор притулку, а нині педагог центру Марія Серденько, – повернути дитину в біологічну сім’ю, якщо це можливо. «Наша робота залежить від ситуації в країні. Коли піднімається рівень життя, люди можуть себе забезпечити роботою, кількість дітей у притулку зменшується. Якщо у країні починається спад, притулок наповнюється дітьми. Влітку в нас було 36 дітей. За минулий рік 22 дитини всиновлені і передані на виховання у прийомні сім’ї», – каже вона.

Найпоширеніша проблема, через яку діти потрапляють у центр, – алкоголізм батьків. «Звикання до пляшки відбувається внаслідок певних обставин. Скажімо, батьки залишилися без роботи, засобів для існування і потихеньку скочуються вниз. У нашій країні діє закон джунглів. Сильніший виживає, а слабший гине. Ми працюємо з другою половиною, яка не може вистояти», – з сумом констатує Марія Василівна.

Сюди також потрапляють діти тих, хто сам раніше перебував у притулку, а пізніше виховувався в інтернаті. «Інтернати не готували дітей бути матір’ю чи батьком, господарем чи господинею у своєму домі. Як розподілити бюджет, вести хатнє господарство, виховувати дітей, вони не знають. У них немає культу родини. Ми намагаємося його сформувати. У неділю ми ліпимо вареники, ходимо до школи, якщо діти не хрещені – хрестимо їх. І допомагаємо їм визначити пріоритети в житті», – наголошує Василь Серденько.

Межа перед СІЗО

У найскладніші періоди у центрі перебувало 54 дитини, максимально тут можуть прийняти 60. При надходженні діти проходять через санпропускник та ізолятор. У них беруть аналізи, проводиться повне медичне обстеження, психологи роблять діагностику, розробляють рекомендації. Певний період (до семи днів) новоприбулий  перебуває в ізоляторі. Іноді діти проявляють агресію – б’ють, ламають, рвуть. Коли дитина входить у колектив, фахівці вже знають, як з нею далі працювати.

«Це найскладніший заклад, який є серед дитячих закладів. Ми десь та межа перед СІЗО. У нас були і умовно суджені, і ті, щодо яких йде розслідування. Діти, які не мали що їсти, у яких не було взуття і вони не ходили в школу. Іноді наскільки педагогічно занедбані, що у 3-4-му класі не вміли читати і писати. Були дівчата, які займалися проституцією», – розповідає педагог.

У заклад потрапляють діти від 3-х до 18-ти років. Деякі з них відстають від ровесників у розвитку, бо не отримали від батьків того, що мали б отримати. Родина має закласти в дитини навики мови, пам’ять, увагу, а цього немає. Тому такі діти потребують більше уваги, сил, енергії, їм необхідно більше часу на навчання. Вихованці центру навчаються у 17-й школі. Самостійно діти нікуди не ходять, лише у супроводі педагога, під наглядом перебувають 24 години на добу.

«Людина, яка пройшла межу заборони, другий раз не спиниться. Якщо перший раз це могло бути по чужій волі, під натиском, то наступного вона вже не задумується. Це входить у звичку, і якщо складаються «сприятливі» умови, людина не стримується. Раз перетнув межу – і табу вже не існує», – каже Марія Серденько.

Якщо ж дитина обирає нормальний шлях, працює над собою, змінюється, то все закінчується добре. У дітей в закладі є певні обов’язки. Вони допомагають на кухні, відвідують уроки кулінарної майстерності, дивляться за меншими, вчаться стежити за собою. Діти спілкуються зі священиком, сповідаються, моляться. Позитивна тенденція спостерігається приблизно у половини вихованців центру.

«Багато наших вихованців здобули вищу освіту, мають гарну роботу, живуть і працюють за кордоном. Кожній дитині, незалежно від віку, необхідна любов і увага. І якщо вона відчуває це, віддає те ж саме. Ці діти, мабуть, більше цього хочуть, ніж діти з нормальної родини. Якщо дитина відчуває, що довкола неї добро, повага, справедливість, то швидко пристосовується до умов і намагається надолужити все втрачене», – каже Василь Серденько.

Поламане дитинство

15-річна Віта з Надвірної потрапила до центру після неодноразових втеч з дому. Дівчина тут перебуває вже дев’ять місяців. Її батьки позбавлені батьківських прав.

«У мене дві молодших сестрички і два братики. Вони живуть з тіткою. Тато рік тому поїхав на заробітки, і звісток від нього немає. Мама має другого чоловіка, постійно вживає алкоголь. Тітка з бабусею подали документи на позбавлення її батьківських прав. Мама залишала нас самих без догляду. Кілька разів це було на короткий термін. Та одного разу мами не було три місяці, я залишилася одна з дітьми. Допомагали друзі, бабуся. Я варила їсти, доглядала малечу. Грошей не вистачало, я змушена була піти на роботу. О другій годині ночі вставала, працювала на храмі, поверталася наступного дня після обіду. З дітьми залишалася подруга», – розповідає дівчина.

Зараз Віта шкодує, що так необачно поводилася, хоча й каже, що у центрі їй добре. Після закінчення 9-го класу планує вступити у технікум і вчитися на кухаря.

«Вдома іноді не було що їсти, – зі сльозами на очах розповідає свою історію 16-річна Анастасія. – Батьки часто сварилися, випивали. Я прогулювала школу. Коли починалися скандали, втікала з дому, по кілька ночей ночувала у подруги».

За словами дівчини, їхня сім’я, в якій шестеро дітей, жила в однокімнатній квартирі в Івано-Франківську. Через систематичне прогулювання уроків дівчину відправили у виховний заклад у Мединю. Після того, як Настя провела там дев’ять місяців, батько забрав її додому. Оскільки ситуація вдома не змінилася, дівчинку вилучили з сім’ї працівники Служби у правах дітей. Так Настя опинилася у реабілітаційному центрі. А з нею – молодша сестра Анна та брат Антон. Старші діти вдома, вони повнолітні. Справа про позбавлення батьків їхніх прав стосовно дітей наразі перебуває у суді.

Брак уваги

«Батьки безвідповідально ставляться до своїх обов’язків, не займаються дітьми. Відпускають їх жити своїм життям, і діти змушені це робити, вчаться справлятися з проблемами самотужки. Діти пропускають заняття, живуть у поганих соціальних умовах. Це погано впливає на їхній розвиток», – зауважує психолог закладу Тетяна Гаргат.

«Найгіршим для дитини є несприйняття її рідними батьками. Вони не отримують любові, ласки, не можуть достукатися до найрідніших людей. Дітей найбільше ранить те, що їх не приймають батьки, ними не займаються, їх не потребують», – продовжує психолог Наталія Крицак.

На дітей сильно впливає розлучення батьків. Коли тато йде з дому, а мама приводить іншого чоловіка або змушена багато працювати, щоб забезпечити сім’ю, дітям дістається менше уваги. Тоді те, чого їм бракує, вони шукають на вулиці. Іноді діти самі виступають проти своїх батьків і того життя, яким вони живуть. Або втікають з дому, щоб привернути до себе увагу.

Але які б не були батьки, діти їх обіймають при зустрічі і пробачають. Адже навіть попри те, що вони бачили і пережили, дитяче серце так потребує любові…

Ірина ФЕДОЛЯК

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!