Сьогодні, 17 березня, в Івано-Франківську відбувся круглий стіл на тему «ЗМІ: життя між власником і читачем».
Івано-Франківська команда “Київського діалогу” спільно з ГО “Поступовий гурт франківців”, представинками громадськості, журналістами обговорювали стосунки власників з колективами ЗМІ, проблеми цензури, самоцензури, етичних стандартів та професійної якості медійного продукту, складнощі та перспективи процесу реорганізації державних та комунальних ЗМІ.
Ігор Ткач інформаційний аналітик, кординатор проекту “Київський діалог в Івано-Франківській області наголошує:
“Один з аспектів, які ми розглядаємо питання реформи, роздержавлення ЗМІ. Читач має можливість бачити, як тексти повторюються з одного видання в інше, є розміщення матеріалів за гроші. Це трохи інше, ніж журналістика, коли замовні матеріали розміщуються без будь-якого творчого осмислення журналіста, як відповідального соціального працівника. Ми сьогодні говоримо про це, бо формулу треба шукати, є ризики як це буде відбуватися. Ми хочемо поговорити, як це робити в цивілізований спосіб.”
Юрій Луканов, голова Незалежної медіа-профспілки України, зазначив:
“Під час роздержавлення державних ЗМІ виникає дуже багато питань і проблем. Тут немає єдиного рецепту на всі випадки життя, я би порадив трудовим колективам створити в себе медіа- профспілки. Вона є дуже хорошим інструментом, що дає багато вигод журналістам в боротьбі за свої права”.
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює
Деркачова Ольга 
Рязанцева Яна 
Магда Євген 
Волошин Тарас