Стіни франківських будинків прикрасили декілька муралів. Правда, не всі вони до вподоби франківцям.

Так, про сутичку з мешканцями одного з будинків розповідає куратор візуальної програми фестивалю Porto Franko Гогольfest Darya Koltsova  – на своїй сторінці у Фейсбуці.

“Сложный, но потрясающий день. Главное чудо, которое произошло сегодня — после 1,5 часов общения с жильцами дома, где будет самый большой мурал, мы получили их разрешения и завтра Dima Mykytenko начинает!!! Еще вчера это казалось невозможным: они пикетировали машину и казалось раздерут любого, кто приблизится к стене с валиком) расставались как родные))) завтра договорились пить чай) Спасибо вам, Виктор Винтоняк, Володя Фомин, Ростислав Держипільский, Maksym Demskyi, Roman Grygoriv, Дима Микитенко!!! Чувство будто нет ничего невозможного)))”, – написала Дар’я Кольцова.

Мурал на вул. Грушевського малював лучанин Дмитро Микитенко, відомий в творчих колах як AZO. Він є кращим вуличним художником за результатами першого відкритого міжнародного конкурсу «UK/RAINE» для митців із Великобританії та України.

Нагадаємо, мурал-арт – це одна із гілок стріт-арту. Це малюнок на внутрішній частині стіни.

Історія мурал-арту в Києві розпочалася кілька років тому, коли дует вуличних художників оформив перший масштабний мурал на Великій Житомирській. Тепер ці хлопці відомі на весь світ і малюють у найбільших містах. Відомо, що київський тренд задав австралійський стріт-артист Гвідо Ван Хелден.

Про деталі створення муралів у світі і в Україні розповів в інтерв’ю Радіо Свобода Гео Лерос: «У кожної роботи є свій меценат, який оплачує переліт художнику, проживання, фарби і підйомний кран. Художник живе за власний рахунок, гонорар йому не виплачують».

На думку Гео Лероса, в Україні досі не розуміють мурал-арту. Втім, для будь-якої цивілізованої країни це нормальна практика.

«У Київ десь півроку тому приїхала людина, яка працює з одним із найкращих архітекторів сучасності Френком Гері. Мені хотілося якусь будівлю типу музею сучасного мистецтва зробити з його командою, – згадує арт-куратор. – У результаті він, поживши два дні в Києві, сказав, що не готовий тут нічого робити. «У вас люди надто люблять критикувати. Кожен вважає, що він розбирається у всьому і має розказати, як і що треба зробити», – розповів про враження іноземця Гео Лерос.

 Та ж сама історія і зі стріт-артом. «Якщо глобально замислитись, це – всього лише двоміліметровий шар фарби. Захотів – замалював. Цей галас, який здіймається навколо кожної роботи, абсолютно не виправданий. Адже ніхто не кричить: ось усе місто заставлене пластиковими балконами чи кондиціонерами, – скаржиться Гео Лерос. – Коли наша країна доросте до того, що ми зможемо платити десятки тисяч доларів художникам, тоді ми сміливо зможемо задавати тон малюнка і казати: намалюй нам, будь ласка, тут вишиванку чи ще щось».

Нагадаємо, PORTO Franko Гогольfest: що цікавого можна почути в рамках музичної програми фестивалю.