Історія галицьких караїмів добігає кінця: священні реліквії стали музейними експонатами, вода вимиває на давньому цвинтарі кості померлих.

Понад сімсот років караїми жили поруч із галичанами. Тут, у місті Галичі, вони мали свою вулицю, свій храм та свій цвинтар. Вони народжувалися в збудованих на власний манер хатах над Дністром. Кам’яні стели, подібні до юдейських надгробків, в урочищі Гробовиська на високому березі ріки на Залукві дотепер позначають місце останнього спочинку людей, які належали до цього дивного і загадкового народу.

 

Досі достеменно невідомо, коли i чому цi за походженням тюрки, якi сповідують близьку до юдаїзму релiгiю, оселилися на галицьких землях. Історичні джерела стверджують, що караїмський етнос бере свiй початок з релiгiйної секти юдейського проповідника Анана з Багдаду, який у 8-му столiттi у пiдземному гротi бiля Єрусалиму заклав перший караїмський храм-кенасу. Згодом караїми, якi вважають себе послідовниками автентичного вчення Мойсея, пiд тиском мусульман переселилися до Хазарського каганату. Коли ж держава хазарiв упала пiд ударами київсього князя Святослава, послiдовники караїмiзму осiли у кримському мiстi Джуфт-Кале.

Дехто з iсторикiв припускає, що перше караїмське поселення у Галичi виникло ще у 13 столiттi, коли за домовленiстю Данила Галицького з ханом Батиєм до княжого мiста переселилося 80 сiмей караїмiв. Через етнiчну та релiгiйну окремiшнiсть караїми не асимiлювалися серед мiсцевого населення в Галичi i через вiки
пронесли незмiнними традицiї та мову своїх предкiв.

Ще сотню років тому осiдок галицьких караїмiв був таким же потужним, як громади у Тракаї та Вiльнюсi (Литва), Варшавi (Польща), кiлькiсно поступаючись тільки осередку караїмiв Криму. За даними iсторикiв, у середині 19-го столiття у цьому містечку компактно проживало близько 250 представників цього народу.

…Тепер у Галичі мешкає тільки двоє стареньких караїмок. Вони не люблять спілкуватися зі сторонніми, яких цікавить тільки те, що вони – останні представниці зникаючого народу. Іноді вони обидві приходять до однієї з караїмських хат, в якій п’ять років тому відкрився музей їхньої історії. Це єдине місце, де можна побути серед тих речей, які впродовж віків супроводжували галицьких караїмів.

Пергаментний сувій священної книги юдеїв та караїмів Тори, семисвічники, молитовний шарф священика-газана, пам’ятні книги та печатки храму-кенаси. Ще п’ятдесят років тому це були предмети живої культури, тепер вони означають тільки пам’ять про минуле. Із 1959-го відправи у галицькій кенасі були заборонені, у приміщенні храму, як було заведено в радянський час, розмістили склади та майстерні. А 1986 року кенасу знесли, бо поряд зводили єдину в Галичі дев’ятиповерхівку. Священні реліквії вдалося зберегти лише тому, що караїмів завчасно попередив, щоб рятували майно, тодішній голова райвиконкому.

Про місце, де стояла галицька кенаса, міг би нагадувати пам’ятний знак, проект якого розробив найбільший дослідник історії галицьких караїмів Іван Юрченко. Проте макет пам’ятника стоїть за склом вітрини в музеї, на його спорудження, очевидно, ніколи не знайдеться коштів.

…Коли вийти на крутий берег Днiстра, на якому з найдавніших часів стоїть цвинтар караїмiв, перед очима вiдкривається чудовий краєвид на рiку i далi. Очевидно, саме тому на цій кручі пiд час вiйни розташували артилерiйський пункт. Як наслідок, бомби й снаряди зруйнували частину некрополя, найстарiший пам’ятник на якому датується 1751 роком.

Але, як кажуть теперiшнi дослiдники, ще бiльше кам’яних стел було поруйновано в пiслявоєннi роки. Мешканцi галицького передмiстя, яке тепер стало селом Залуквою, у той час користали з надгробних каменiв для своїх потреб у господарцi. Хтось брав плити для фундаменту, а бувало й таке, що з надгробків робили жорна для домашнього млина. Зараз тут можна побачити 220 поховань, серед яких близько 80 стел iз барельєфами.

Якщо спуститися вниз до рiки i глянути на цвинтар знизу, вiд побаченого робиться моторошно. Високий пагорб, на якому стоїть кладовище, розмиває водою, берег обсипається, з-під землi виглядають людськi костi.

Свого часу караїмське кладовище було взяте державою пiд охорону як пам’ятка культури. Але цей охоронний папірець наразi нiяк не пiдкрiплений фiнансово.

У 1997-2000 роках науковці заповідника “Давній Галич” проводили на цвинтарі ґрунтовні дослідження, відчистили епітафії, перемалювали, переклали написи і видали унікальний каталог караїмського кладовища. Однак щодо благоустрою, то, окрім нової огорожі, на цвинтарі досі нічого не зроблено. Як завжди, бракує коштів.

“Сюди часто приїжджають іноземні туристи, французи недавно були, поляки, – розповідала репортерові “ГК” мешканка Залукви, яка живе навпроти давнього цвинтаря. – І їдуть звідси дуже розчарованими. Самі бачите – могили позаростали травою, там вже гаддя різне завелося, берег обсипається. Хто би мав за тим пильнувати?”

Богдан СКАВРОН