Це важливий історичний трилер для нашого суспільства. І він, як ніколи на часі.

У франківському кінотеатрі «Космос» сьогодні відбувся допрем’єрний показ історичної драми-трилера «БожеВільні» за участі творчої команди: режисера Дениса Тарасова та актриси Ірми Вітовської, повідомляє Галицький кореспондент.

Стрічка якісна, переконує актриса Ірма Вітовська, адже це антидот для суспільства, яке ностальгує за СРСР. Тим більше, що країна-агресор зараз відновлює у себе каральну психіатрію.

Для вільного світу картина розповідає, який є злодій  і хто ж це за злодій.

Автор поринув у минуле, перечитав багато свідчень, аби написати сценарій. Він створений на реальних подіях. Головний герой зібраний з кількох, а от інші герої і їх долі – це справжні історії конкретних людей.

За словами режисера, він працював над фільмом три роки. Це робота від сценарію до монтажу. фільм зняли за пів року до повномасштабного вторгнення, потім він мав трохи відлежатися, але почалася повномасштабна війна і тоді, сидячи в укриттях, працювали над фільмом.

До слова, стрічка “БожеВільні” недавно отримала 10-ту міжнародну нагороду, вона, як ніколи актуальна. Ірма акцентувала, що вона закликає популяризувати українське кіно на цю тему, адже театр, попри її велику любов до нього, не збережеться до наступних поколінь, а от кіно зможе передати те, що було насправді.

Трохи про фільм. 1970-і роки. Андрій Довженко – молода, творча, волелюбна людина, стикається зі страшною правдою. Отримавши за любов до забороненої в СРСР західної рок-музики клеймо «антирадянський елемент» і потрапивши в лещата жорстокої радянської системи, він з’ясовує, що  більшість обвинувачених за такою ж статтею відправляються не до в’язниці, а до психіатричних лікарень спеціального типу, отримуючи як вирок вигаданий у кабінетах КДБ діагноз «млявоплинна шизофренія».

Андрій потрапляє у справжнє пекло каральної психіатрії. Перед ним постає непростий вибір – співпрацювати з КДБ і повернутися до сім’ї чи кинути виклик системі, ставши на шлях боротьби із нею.

До теми: “Я дуже на нього чекав і не розчарувався”: Вишебаба про текст Забужко та досвід читання Радіодиктанту 2024