36-річний калуський атовець Олексій Фрик не збирається робити на Прикарпатті щось унікальне, але розпочне те, за чим майбутнє – енергоефективність. Самотужки досконало її вивчив, практикувався і тепер готовий до роботи. Каже, це те саме, що й на війні – є поставлена ціль і її треба виконати, незважаючи ні на що. Ось тільки на цивілці ти сам собі командир.

Як треба, то всі стріляли

«Життя на фронті? Вранці встав, прошепотів «Отче наш», «Богородицю» та й пішов у невідомість… Не знаєш, чи вернешся увечері, аби заснути», – замислено каже Олексій, якого мобілізували в серпні 2014-го.

Оскільки він строкову службу проходив в інженерних військах, то розумів, яку роботу виконував у зоні АТО. Належав до 703-го інженерного полку. «Що роблять військові інженери? – каже калушанин. – За допомогою відповідного устаткування роблять окопи і бліндажі, в тому числі і для техніки, облаштовують захисні споруди для піхоти, готують взводно-опорні пункти…»

Відпрацьовував на різних лініях оборони. Ні, його основним завданням не було відстрілюватися від ворога, але тим не менше Олексій із побратимами виконували дуже важливу роботу на війні. Хоча на передку всяке траплялося. Бувало, копаєш там, а в цей час починається обстріл. Звісно, що військовий інженер бере до рук зброю і йде вперед разом з іншими. «Не буде ж казати, що це не входить у його обов’язки, і чекати, поки десантура чи піхота відстріляється, – сміється Олексій. – Як треба було, то всі стріляли».

Діючої інженерної техніки, яка, до речі, така ж важлива, як і бойова, в Україні було обмаль. «Сльози на очі наверталися, коли приїжджали на позицію і бачили, як хлопці своїми руками вирили землю для окопів, – пригадує Олексій. – А земля на сході дуже важка, перші 30-40 см ще сяк-так, а далі копати стає неможливо – дуже тверда земля. Тому тих вояків, що копали вручну до метра висоти, треба винагородити вже навіть за цей титанічний подвиг».

За цим майбутнє

Через рік Олексій вернувся додому. Пішов працювати на своє попереднє місце роботи – машиністом котлів у «Калуській ТЕЦ». Однак активно почав цікавитися сонячною енергетикою і відновлювальними джерелами енергії загалом. Освіта інженера-теплотехніка лише послугувала доброю базою для швидкого розуміння цих процесів. «Я переконаний, що за цим майбутнє, – каже атовець. – Передові країни Європи саме в це зараз вкладають гроші».

Спершу Олексій досконало вивчив процес монтажу сонячної електростанції, а потім втілив це на практиці для свого товариша. Каже, це страшенно цікава справа: «Уявіть – тестер ставлю на сонячну панель і дивлюся, як з неї виходить напруга. Я про таке лише в книжках колись читав».

Потім калушанин пройшов курси з енергоефективності, курси з підприємництва. Вже незабаром Олексій із другом планують відкрити фірму, де консультуватимуть з енергоефективності, енергоаудиту, надаватимуть послуги з проектування, монтажу сонячних електростанцій.

Калушанин запевняє, що ціни з розрахунку на один кВт електричної енергії від сонця тільки знижуються і така ж тенденція очікується в майбутньому.

Сам собі командир

Війна залишила свій слід і в душі Олексія. Він став більш жорстким і стриманим. Але також і зрозумів просту істину – треба не боятися і ризикувати, бо завтра може не настати: «Якщо є ідея чи справа, в якій тямиш чи яка до снаги, впрягайся і працюй: руками, головою – чим можеш, тільки працюй!»

Ставити ціль і досягати її – так само, як і на війні: вояку поставили чітке завдання – мусить виконати. Те ж і на цивілці, тільки тут не треба нікому звітувати, крім себе. Сам собі командир. Загалом, як рекомендує калушанин демобілізованим побратимам, які депресують, для внутрішнього балансу треба зробити три речі: знайти своє заняття, знайти людину, яку полюбиш, і постійно вчитися, займатися саморозвитком. В Олексія навіть є ідея, яка би згуртувала бійців на цивілці. Він пропонує, аби в місцевій спілці атовців робили майстер-класи – вояки для вояків. Хто що цікавого вміє робити, те й іншим показує і навчає.

«Що мене реабілітує після війни? Її звуть Христинка, – усміхається Олексій, – їй сім років, дуже кмітлива дівчинка, постійно повторює: «Тату, ти нічого не розумієш… Але я тобі зараз усе поясню».

Наталя МОСТОВА