Біля мальовничого Кривопільського перевалу неподалік гори Костричі між Ворохтою та Верховиною будують буддійський духовний осередок. Українські буддисти спершу зводили свій храм на Луганщині, та звідти їх вигнала війна, і тепер під селом Паньківка, біля залитого фундаменту споруди сепаратисти облаштували свою базу. Пошуки іншого, безпечного місця для духовного осередку привели ченців-утікачів у Карпати.

Від Мамая до сепаратистів

Першими буддистами на українських землях були калмики, які входили до складу козацьких військ і допомагали у боротьбі проти татар-мусульман. І, можливо, буддійська поза козака Мамая не така вже й надумана.

Проте активне зацікавлення буддизмом з боку українців, зокрема інтелігенції, припадає аж на ХІХ ст. У радянський період, з його переслідуванням будь-якого інтересу до духовних учень, що суперечили комуністичній ідеології, не могло йтися не те що про буддизм, а про будь-які духовні практики. Тож відновлення українського буддистського руху припадає на 90-ті роки ХХ ст., після імміграції буддистського населення, головним чином Північного В’єтнаму та Кореї, в комуністичний період.

Наразі в Україні налічується біля 60-ти буддистських громад, які донедавна здебільшого були зосереджені на сході України, зокрема на Донеччині, біля Волновахи, де був розміщений і єдиний в Україні буддійський монастир Шейчен-лін, який ще в липні 2015-го розгромили сепаратисти. Проте у зв’язку з війною буддисти змушені були втікати з «насиджених» місць. І втікати не тільки від воєнних дій, а й від переслідувань сепаратистів. Адже буддисти активно проявляли себе безпосередньо під час подій на Майдані, а на сході України з березня 2014 р. виступали за єдність держави, проводячи численні акції за мир (наприклад, «Луганськ – це Україна». А наймасштабніша з них – марш миру­ «Мир. Єдність. Правда. Воля». Він розпочався в Києві, відвідав Канів і Чернечу гору, де похований Т. Шевченко, пройшов через Черкаси, Полтаву, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Мелітополь, Миколаїв, Херсон, Одесу, а потім прибув у Донецьк і Луганськ.

 

Сенсей-миротворець – нон-ґрата в Росії

Відповідне місце в Карпатах під новий буддійський осередок вибирали майже два роки монах із Луганщини Сергій Філоненко та учитель (сенсей) Дзюнсей Терасава, який і був головним натхненником буддійського будівництва на Гуцульщині.

Дзюнсей Терасава є відомим монахом та вчителем ордену Ніппондзан Мьоходзі в Україні, Росії та Центральній Азії. Логічним продовженням його багаторічного досвіду миротворчої практики в Індії, Європі, Китаї, колишньому Радянському Союзі стала його участь у щорічних сесіях Комісії ООН з прав людини у Женеві як представника Міжнародного бюро миру та одного з радників Міжрелігійної федерації всесвітнього миру. І ось уже майже 16 років, як Дзюнсей Терасава є персоною нон-ґрата в Росії через виступи проти війни у Чечні. А з огляду на його активні заклики проти війни в Україні та називання речей своїми іменами в ситуації з Кримом та Донбасом зміна статусу з «нон-ґрата» на «ґрата» в Росії ще довго не передбачатиметься.

На запитання, чому послідовників буддизму серед країн СНД виявилося найбільше в Україні, Дзюнсей Терасава відповідає, що між постулатами цієї релігії та духовною традицією скіфів, прапредків українців, є дуже багато спільного, зокрема, дуже глибока космологія, самовідданий героїзм, самопожертва, а ще – братерство і солідарність.

Сенсей, як його називають учні, вирішив, що новий буддійський осередок має постати в місці з найчистішою на всю Україну природою і наймальовничішими краєвидами. Таким краєм, на думку Дзюнсея Терасави, є Гуцульщина, де за його підтримки і ведеться зараз будівництво.

Буддійська хата на гуцульському фундаменті

Власне, Кривопільський перевал вибрали невипадково: після довготривалих мандрів Карпатами у пошуках властивого місця буддисти автівкою проїжджали ліс, і раптом на дорогу вийшов просто перед машиною великий красивий олень. «Коли ми це побачили, ми відчули, що це знак такий і це місце святе», – розповідає монах.

Тож буддисти тут, у важкодоступній ділянці на узвишші, придбали ділянку, на якій вже стояла стара дерев’яна гуцульська хата традиційного планування: хороми (так у Кривопіллі називають сіни, коридор) і обабіч дві кімнати. Сама хата реставруванню не підлягала, тож довелося її розбирати. На тому ж фундаменті бригада майстрів зводить таку ж саму гуцульську хату, в якій мешкатимуть і молитимуться не гуцульські ґазди, а буддисти. Щоправда, вона буде на півповерха вищою, з мансардою і накрита металочерепицею.

Хата будується «по-старовіцьки» – з велетенських дерев’яних колод і без жодного цвяха.

Чернець Сергій Філоненко, який координує роботу, розповідає, що при зведенні працюють місцеві майстри, які дуже толерантно ставляться до буддистів. У роботі вони страшенно сумлінні і чесні, завжди моляться перед споживанням їжі, але от, посміхається буддист, святкують ну дуже багато свят, через що чимало «гарних днів» для роботи просто випало. Але основна частина роботи вже виконана, залишилося відносно небагато, закінчити будівництво планують до кінця року.

Чутки про можливий приїзд Далай-лами на освячення осередку Сергій Філоненко заперечує, каже, що ченці їхнього ордену прямого стосунку до Далай-лами не мають, хоча й зустрічалися з ним на відкритті великої буддійської ступи (священний монумент, схожий на курган) у Делі.

У хаті мешкатимуть та постійно молитимуться три-чотири монахи, практикуючи сухе голодування. Однак будь-хто з охочих завжди зможе зайти досередини навіть просто з цікавості. «Ми відкриті до світу», – зазначає Сергій Філоненко.

Минулого тижня місце майбутнього осередку відвідав Дзюнсей Терасава зі своїми адептами з Індії, Британії, Непалу, Китаю, Японії, а також з Києва, Краматорська та Луганська. Серед них – 78-річна монахиня Кацу-Андзюсан. За останніх 30 років вона нікуди не виїжджала з Делі і порушила цю традицію тільки з нагоди приїзду на Гуцульщину. Інша черниця, яка відвідала Гуцульщину, Нара-Адзюсан із Британії, багато часу присвятила практикуванню у Південній Африці, саме коли Нельсон Мандела сидів у в’язниці.

Острів буддизму серед християнства

Планується, що «Місце Шляху» (так буддисти називають свій майбутній духовний осередок біля Кривопілля) стане буддійським духовним центром молитов для всієї України та Європи.

Проте місцеве населення неоднозначно ставиться до появи в Кривопіллі буддистів. Дехто іронічно посміхається, коли бачить яскравий буддійський одяг, але загалом доброзичливо налаштований до дивних гостей. Сергій Філоненко розповідає, що якось до них на полонині підійшла старша гуцулка і, нічого не розпитуючи, пригостила молоком, бринзою та хлібом, і на подяку казала, що ще принесе і нічого за це не просить. Місцеві буддистів уже впізнають і завжди вітаються. Хоча не всі такі привітні.

Бували випадки, коли люди агресивно реагували на появу буддистів, мовляв, це наша, християнська земля і що ви, чужі, тут робите? Також писали в СБУ, підбурювали громаду. Очевидно, сільські мешканці побоюються, що буддисти переманюватимуть у свою віру, однак, як зазначає з цього приводу Дзюнсей Терасава, «ми не бізнесмени, ми не місіонери, ми не пропагандисти. Ми просто хочемо тут молитися за Україну і сподіваємося встановити дружні відносини з людьми».

Сергій Філоненко також відзначає, що місія буддистів на Гуцульщині –молитися у своєму замкнутому колі, і як приклад наводить той факт, що за кілька років існування схожого осередку під Черкасами вдалося налагодити чудові стосунки з місцевими мешканцями, але при тому ніхто з них у буддисти не пішов.

Стосовно будівництва буддійського осередку на Гуцульщині підсумовує християнський священик Іван Рибарук з Криворівні: «Буддисти дуже мирні. Якщо ми так тішимось, що десь у Китаї є християни, то чого не потішитися, що у нас в Україні є буддисти? Релігійні питання – найбільш сокровенні, і на них легко паразитувати. Звісно, буддизм абсолютно чужий нашій культурі, однак до нього треба ставитися з повагою».

Наталя ТКАЧИК