Як показав перший особистий прийом громадян новим міським головою Івано-Франківська Русланом Марцінківим, проблема нестачі житла в обласному центрі є дуже актуальною.

 

Сумні історії

«Я кругла сирота, працювала на «Позитроні» колись. Ми живемо всією сім’єю в маленькій кімнатці – я, дочка, чоловік та двоє дітей. Жив у нас в блоці чоловік, він бомжував, я думала, що, може, перейду туди жити. Я була два рази на прийомі у Фітеля, писала заяву до Анушкевичуса, щоб мене там поселили, але ту кімнату віддали іншим. Я стою на пільговій черзі, оскільки є інвалідом ІІ групи», – розповіла  свою історію меру Галина Бідуляк.

Її дочка додала, що приходив «представник з міністерства» і сказав, що будуть розглядати питання, кому буде належати ця кімната. «Пояснив, що ця кімната буде належати людині, яка стоїть на черзі, або її передадуть воїнам АТО. Десь, може, через два-три місяці він приходить з молодою дівчиною модельної зовнішності і каже, що це наша нова сусідка. А ми питаємося, хто ж вона: воїн АТО чи, може, інвалід? А він відповів, що вона просто купила цю кімнату і є її законним власником», – поскаржилася вона.

Жінки сказали, що хочуть знати, на якій підставі та дівчина стала власницею кімнати. Начальник відділу обліку і розподілу житла виконкому міськради Тетяна Курилів  пояснила, що оскільки чоловік, який проживав у тій кімнаті, помер та не приватизував її, то вона була закріплена за департаментом житлово-комунального господарства. «Оскільки там працюють багато таких працівників, які доїжджають, не мають ніякого житла в Івано-Франківську, то це дуже рідко буває, але таку одну кімнату ми закріпили за департаментом з тим, щоб вони на своєму засіданні вирішили, хто буде там жити», – зазначила вона.

Багатодітна сім’я Луцюків також проживає у гуртожитку. П’ятеро дітей та батьки туляться у кімнатці площею 12,4 кв. метра. Голова сім’ї каже, що дітям навіть немає де вчитись, не говорячи вже про якісь зручності. Сім’я вже давно стоїть на квартирному обліку, однак на черзі вони тільки 2470-ті.

Руслан Марцінків сказав, що заяву він прийме, але проблему не вирішить: «Я вам чесно скажу, я це не вирішу. Як би мені не хотілося, але це не в моїх силах. Може, щось зміниться, але станом на сьогодні я це вирішити не можу. Не хочу вас обнадіювати».

Натомість сім’я повідомила йому, що у гуртожитку продаються дві сусідні кімнати. «Може, держава б нам допомогла з купівлею кімнати. Вона коштує, здається, 4 тисячі доларів, але в нас немає таких грошей», – з надією промовив пан Луцюк.

«Ну, дивіться, у нас в місті 28 онкохворих дітей, ми мусимо їм помогти. Тут грошей є не так багато, щоб вирішити всі проблеми. Мусиш визначати, що спасти: життя тої дитинки чи…» – відмовив мер.

А Тетяна Курилів порадила Луцюкам, що, може, краще будиночок в селі купити, ніж кімнату в гуртожитку. «Хто до чого пристосований. Якщо дружина прожила все життя в місті…» – відказав їй чоловік.

Біженка з Донецька Любов Ободець вже більше року мешкає в Івано-Франківську. Жінка скаржилася, що за цей час не отримала жодної допомоги від міської влади. А вона доглядає за прикутою до ліжка матір’ю та внучкою-інвалідом. «За півтора року немає ніякого рішення. Як ми тільки приїхали, то чотири дні сиділи на вокзалі, нам навіть не надали ніякого житла. А комусь давали і «Бандерштадт», і гуртожиток. Потім нас таки взяли на облік. Ми були два рази на прийомі у Фітеля», – розповіла пані Ободець.

«Скажіть, будь ласка, а як тим хлопцям, які там?» – запитав у неї міський голова. «Я це все розумію, і хлопців мені жаль. А що нам робити?» – обурилася біженка. «А тим, хто без ноги повертається?» – продовжив Марцінків. А відтак прямо сказав, що таку кількість людей не можна забезпечити житлом: «Ми не всесильні. Але все ж таки тут спокійно, ніхто не стріляє. Мені б дуже хотілося, але ми не можемо всіх забезпечити. Скажу правду, я нічого не можу вам пообіцяти».

Як повідомила Тетяна Курилів, один з членів цієї сім’ї має посвідчення ліквідатора аварії на ЧАЕС першої категорії. «Ця категорія відноситься до позачерговиків. Вони мають право без реєстрації стати на квартирний облік. І оця категорія ліквідаторів на ЧАЕС забезпечується за кошти державних субвенцій. Колись щороку виділялась якась сума грошей, за які купувалося житло і згідно з чергою надавалося. Зараз же  такого немає», – сказала вона.

 

Рідкісні випадки

Люди в Івано-Франківську роками стоять на квартирному обліку та надіються на житло, але шанс його отримати – велика рідкість, як виграш у лотереї.

Начальник квартирного відділу нагадує, що житловий кодекс України було прийнято ще 30 червня 1983 року, а введено в дію 1 січня 1984 року. «Наразі житлове законодавство є однією з небагатьох галузей національного законодавства, яке не зазнало суттєвих змін. Житловий кодекс давно не відповідає вимогам сьогодення», – каже пані Курилів.

Квартирне питання в обласному центрі ускладнюється тим, що сьогодні за кошти міського бюджету житло не будується. Якщо помешкання звільняється у зв’язку зі смертю людини, яка його не приватизувала, то його переважно закріплюють як службове за якимось департаментом або за структурами житлово-комунального господарства. А за квартирною чергою житла як такого не надається.

Але квартири в місті люди все-таки отримують. Це здебільшого те житло, яке будується за цільові кошти або за договорами дольової участі. Таким чином надається службове житло працівникам МВС, СБУ, прокуратури тощо. «Ті організації, які ведуть самостійний квартирний облік, – МВС, СБУ, пожежники, прокуратура, чинні військовослужбовці – мають свою черговість і свій житловий фонд. Це не наші черговики, – пояснює Тетяна Курилів. – Але оскільки органи місцевого самоврядування мають перевіряти законність надання житла і видавати рішення та ордери, то вони проходять по рішеннях виконкому. Якщо їх переглянути, то там нема жодної квартири з фонду міської ради. Це житло надається як службове».

 

Вічні черги

Цікаво, що право стати на квартирний облік при виконкомі міськради мають ті люди, у яких є не менше як три роки постійної реєстрації в місті і які не забезпечені житловою площею більше як по 6 кв. м на особу. Ви будете сміятися, але так визначено постановою виконкому облради народних депутатів та президії облради профспілок, датованою ще 7 січня 1985 року! 30 років пройшло, а документ – в силі!

Згідно з чинним житловим законодавством є три види квартирної черги: загальна, першочергова (входить в загальну) і позачергова, яка не включається ні в загальну, ні в першочергову.

За словами Тетяни Курилів, позачерговики – це інваліди війни І-ІІ групи, ліквідатори аварії на ЧАЕС І-ІІ категорії, сім’ї загиблих військовослужбовців, діти-сироти, які були на державному утриманні. А першочерговики – це учасники бойових дій, багатодітні сім’ї, люди, які живуть в аварійному житлі, інваліди загального захворювання І-ІІ групи, інваліди дитинства, які мають посвідчення, реабілітовані тощо. На загальну ж чергу, зрозуміло, стають люди, які не мають жодних пільг.

На 1 грудня 2015 року на квартирній черзі при виконкомі Івано-Франківської міськради перебуває 10 217 громадян. З них 2929 користуються правом першочергового одержання житла, а 1190 – правом позачергового його отримання. Є також 210 військовослужбовців, що звільнені в запас. І 6090 мешканців облцентру очікують житла на загальних підставах.

Перша людина у списку першочерговиків чекає на омріяне житло вже 36 років – з 8 жовтня 1979 р., перший з позачерговиків зареєстрований ще 15 січня 1981 р., а перший у загальній черзі стоїть вже 43 роки – з 25 лютого 1972 р. Серед військовослужбовців, звільнених у запас, перший стоїть на квартирному обліку з 27 жовтня 1988 р. До слова, держава гарантує отримання житла такими  військовослужбовцями протягом трьох місяців з моменту прибуття на постійне місце проживання.

Як видно з цих цифр і як стверджує Тетяна Курилів, черга майже не рухається. Скоріше, рухається у зворотному напрямку. «Я тут працюю стільки років, а та людина, яка була перша, так і залишилася першою у списку», – каже вона.

Пані Тетяна пояснює, що у зв’язку з ліквідацією черговості підприємствами, установами та організаціями люди, які стояли там на черзі, згідно з Житловим кодексом, тим самим числом мали перейти до виконкомівської черги. Тут їх  «вклинювали» до своїх черговиків. Таким чином, черга не зменшувалася, а навпаки, зростала і людина опинялася у ній все далі і далі. «Люди дивуються: я 10 років тому була 102-га у черзі, а зараз 201-ша?! А що ми можемо зробити?» – каже Курилів.

Вона додає, що є й такі люди, які вже раз отримали житло від держави, але хочуть ще: «Є така категорія людей, які звикли, що їм мають дати житло. У цих людей є діти, які народили вже своїх дітей, і їх там, наприклад, у двокімнатній квартирі живе 10-12 осіб. Вони перебувають на черзі, тому така мама приходить і питає, чому їм не дають житло. А ми пояснюємо, що ви вже отримали від держави один раз квартиру, ваші діти повинні працювати і думати, яким чином заробити на другу».

 

Сумна картина

А що ж у Франківську робиться з квартирами, які залишили після себе самотні люди? Виявляється, що такі помешкання у місті – рідкість.

«Якщо помирають самотні люди, то квартира переходить у фонд комунальної власності міста. За моєї пам’яті, а я тут працюю вже більше 15 років, таких помешкань було надзвичайно мало. Погодьтеся з тим, що люди мають якихось опікунів чи за них дбають соціальні служби. Є дуже багато грамотних осіб, які підкажуть одиноким людям, що робити з квартирою», – пояснює начальник відділу обліку і розподілу житла і додає: «Це дуже рідкісна випадковість, коли фонд міської ради отримує якусь квартиру».

Трапляються і випадки самовселення, коли особи без відповідних дозволів та ордерів захоплюють вільні квартири. Переважно такі ситуації знаходять вирішення в суді. А люди, які зважуються на такий крок, стоять на квартирному обліку.

Пані Курилів зауважує, що той час, коли давали безкоштовне житло, вже пройшов, однак є люди, які ніби залишилися в минулому. «Вони вірять, але наша ситуація все погіршується. Картина надзвичайно сумна, і якщо я раніше ще бачила якісь перспективи, то тепер вже не бачу», – каже вона.

Виходом із замкнутого кола, на думку начальника квартирного відділу, повинні стати зміни у Житловому кодексі та створення соціального житла. «Я завжди мріяла про те, щоб у місті був створений фонд соціального житла, – розповідає Тетяна Курилів. – Це житло, яке неможливо приватизувати чи продати. Якщо матеріальні умови людей, які користають таким житлом, покращуються, вони придбали якусь машину або мають якісь заощадження в банку, то вони мають звільнити цю квартиру і туди поселяються інші. Так, як у всьому світі. Крім того, є служби, які відслідковують їхній соціальний стан та аналізують, чи вони мають можливість придбати собі житло чи далі живуть у соціальному».

Навряд чи таким мріям можливо здійснитися в окремо взятому місті. І навряд чи можливо пожвавити квартирну чергу в нинішній ситуації. То який тоді сенс квартирного обліку при виконкомі, якщо черги там постійно збільшуються, житло за кошти міської ради не будується, а квартир з фонду міськради майже не виділяють? І що робити людям, які вже 43 роки стоять на черзі? Надіятись на диво? Впадати у відчай? Чи ходити на прийоми до нового мера? Бодай словом втішить…

Наталія КОЗАК