Літо.

Улюблена пора багатьох людей, яким до душі літній відпочинок, адже після важкого чи не дуже трудового року кожен мріє про відпустку. Здебільшого про літній відпочинок багато говорять перед початком сезону, але я вважаю, що зараз ця тема смакуватиме по-особливому, як п’янкий десерт, що залишає яскравий післясмак. Адже і сам відпочинок в останні дні літа має свій унікальний відтінок теплого сонечка, що огортає тебе разом із ледь відчутним запахом осені.

Якщо все ж таки пощастило і є змога вирушити у мандрівку, то тут постає вічне питання: гори чи море? Та для мене воно ніколи не було актуальним, бо у горах я, власне, живу. Тому в людей завжди викликало здивування, навіщо я шукаю інше місце відпочинку, якщо і так весь час проводжу на курорті. Але власне в цьому, напевно, й криється злий жарт, бо життя у Карпатах зовсім не схоже на вікенд, адже треба займатися буденними справами і часто просто немає часу на повноцінний вихідний. Тому й виходить, що туристи здалеку можуть підкорити більше вершин, ніж місцеві, хоча це, на щастя, й не про мене. Власне, частково, можливо, й через це я завжди марила саме морем, хоча вважаю, що це, скоріше, залежить не від того, де ти живеш, а від внутрішнього, душевного поклику.

Але що ж такого у цій безкраїй для ока блакиті, яка магнітом вабить до себе, немов Сирена моряків?

Чи виною тому теплий бриз, чи бурхливі хвилі, що огортають тебе у своїх обіймах, як близький друг, чи, може, власне шум моря, який не здатна відтворити жодна мушля, – невідомо. Але саме там панує особлива атмосфера, там, заплющивши очі, поринаєш у бочку з натхненням і, як Обелікс із відомих фільмів про Астерікса й Обелікса, уже не маєш потреби потім пити це чарівне зілля Музи, адже ти пізнав його сповна.

Не важливо, скільки часу є на відпочинок, але красотами моря упиваються до останньої миті, як дорогим вином, відтінки якого переливаються під яскраві промені заходу сонця. Хвилі накривають тіло, а емоції – думки. Хочеться жити. І раптом – бац! – щось змінилося. Ні, цього не можна відчути, і про це ти ніколи не дізнаєшся, але вже ніколи не будеш таким, як раніше. Достатньо один раз побачити – і море назавжди полонить твоє серце і щоразу посилатиме тобі тихий, але такий пронизливий клич, якому неможливо опиратися. У свою чергу, ти відчуватимеш його дефіцит, гострий брак солоного повітря робитиме розлуку нестерпною, тому й повертатимешся сюди, нехай через рік чи через десять, але обов’язково робитимеш усе, щоб знову відчути теплі обійми давнього друга.

Наталія ІВАНКІВ