Режисер: Ларс фон Трієр

 

У маленьке містечко в передгір’ї, рятуючись від переслідування мафії, приходить молода красива дівчина. Вона просить у жителів цього містечка захисту. Молодий чоловік, який вважає себе письменником-початківцем, вмовляє місцевих людей допомогти їй. Натомість дівчина зобов’язується допомагати їм усім по господарству, виконуючи дрібну роботу, до якої у них не доходили руки. Вона пробує працьовитістю і добротою щось змінити у їхньому світі. Що ж з цього виходить? Спочатку все йде гладко, і в душах жителів містечка навіть розквітає щось добре. Але це містечко неспроста розташоване режисером у передгір’ї. Це не тільки фізичне передгір’я, це ще й передгір’я духу. Кожен з його мешканців у своєму житті йшов уверх, але збився зі шляху і фактично стоїть перед вибором – вгору або вниз. І ось молода душа дівчини, яка прагне добра і закохалась у це містечко, порушує баланс – у який бік? Картина дає однозначну відповідь – її добро зрушило їх до зла. Вони скористалися її безпорадністю, потоптали її невинність, але викували у ній нещадний дух. І коли приходить час суду, то всі ці люди передгір’я заслуговують вищої кари. Режисер виносить вирок класичного гуманізму: людина невиправна. Звичайні люди не достойні жити, бо навіть щире добро не може навернути їх до добра у відповідь. По суті, виправдовується гностична концепція (що поділяє людей на людей духу, які єдині врятуються, на людей душі, які мають право жити, і на людей тіла, які від народження не варті порятунку і приречені на загибель). Тобто концепція міністерства внутрішніх справ фашистська.

Але чи повністю чесний з нами Ларс фон Трієр? Яку модель людини він розкриває? Буржуазна модель людини припускає невиправність окремого індивіда і вимагає, щоб люди, звільнені від станових кайданів, були закуті в кайдани закону. Тільки так людство може рухатися вперед і якось рятуватися. При цьому наперед не визначено, кому бути врятованим, а кому загинути. Бо кожен зокрема вільний, а мірилом порятунку є успіх. Це явно не та модель, яку розкриває Ларс фон Трієр. Але, судячи з обставин, у які він поміщає мешканців містечка, він явно виділяє в людині тваринні інстинкти та соціальні установки. Тварина в людині – більш древнє, ніж соціальна істота. Соціальне пригнічує тварину. І що буде, якщо в людині на роздоріжжі, між небом і землею, не притлумлювати тваринне начало, а дати йому волю? Збільшивши при цьому тиск на соціальне начало. Наприклад, показати всім грубим мужланам в селі красиву дівчину, одночасно продемонструвавши її беззахисність і залежність від них? В той час, коли зовнішній світ вимагає видати дівчину іменем закону – основного соціального регулятора західного суспільства? Що переважить – прагнення допомогти чи законослухняність?

Розкріпачення тваринного, придушення соціального – що в таких умовах повинно зупинити пробудження звіра у ще вчора звичайній, пересічній людині? Тільки вище в людині – її ідеали. Тільки ідеали пошуку справедливості, яка стоїть вище від закону, що подекуди використовується як «дишло». І що ж, чи читає дівчина сільському оточенню класичну літературу? Чи ставить спектаклі? Будить краще у них музикою? Чи, може, навчає їх Божому слову? Ні, нічого з цього вона не робить. Вона ніяк не бореться за високе в цих людях, окрім того, що виявляє свою працьовитість і доброту. А от за низьке у цих людях йде явна боротьба – як через тиск зовнішнього світу, так і через демонстрацію беззахисності самою дівчиною. Тож хіба дивно, що в результаті перемагає низьке? Ні, це закономірно. Тобто в міркуваннях Ларса фон Трієра прихована помилка. Або свідома маніпуляція. Але в кожному разі постає логічне питання: а як же навернути людей до добра? Якщо руйнується класична модель світу, в якій зло – лише потурання Боже, необхідне для свободи волі людини, то чи не стає добро лише потуранням у царстві загального зла? Обмовлюся, що розмірковую з позиції атеїста, який використовує релігійні метафори за браком інших, але питання від цього не втрачає гостроти. Відповідь я бачу в іншому кіносюжеті. У якому досить немало паралелей з «Догвілем». Там теж люди на роздоріжжі, теж красива дівчина, теж хоче всіх навернути до добра. Але вона готова тягнути людей вгору і рахується з ницим у людині. І знає, що демонстрація слабкості людям на роздоріжжі – злочин, бо потурає пробудженню низького в них. Ось епізод з «Оптимістичної трагедії» – і пропоную порівняти цей результат з результатом подібного епізоду (початок якого зображено на постері) у «Догвілі».

ФЕЛІНСЬКИЙ