За допущену пологову травму персонал отримав лише догани, а новонароджене малятко ще донедавна не знало, як це – рухати правою рученькою. Прогнози були жахаючі – параліч і повне відмирання руки, а потім й усієї правої частини тіла. Врятувати могла тільки дорога реабілітація. Згорьована мама переступила через сором і заволала до людей про допомогу. Багато відгукнулися. Лікування дало дивовижні результати. У дворічної Анюти з’явилася надія. Однак перед кожним черговим курсом реабілітації надія трохи гасне – щоразу потрібні значні суми грошей, яких сім’я не має. Як-от тепер.

Діяли згідно з протоколом?

У першу ж секунду знайомства маленька світловолоска усміхається й тицяє на свою праву рученьку. Вона на кілька сантиметрів коротша, ніж ліва. Анюта ледь підіймає свою кволу праву рученьку і махає пальчиками – наче показує «па-па». Але насправді дівчинка не прощається, просто цей, здавалося б, елементарний рух – для неї велика перемога. От Анютка й  хизується.

Три роки тому «Галицький кореспондент» уже писав про цю історію. Під час пологів у калуському пологовому будинку внаслідок лікарського недбальства дитина Валентини Гнатишин отримала пологову травму. Хоча медики зробили винною саму ж жінку, мовляв, неправильно народжувала.

Немовля не могло рухати правою рукою, адже під час пологів був розірваний нерв, який ішов від мозку до спини. Страшний діагноз – парез. Деякі лікарі казали, що дитя не доживе і до трьох місяців. А якщо і житиме, то права рука буде атрофована, згодом це потягне за собою параліч усієї правої частини тіла.

Жінка поскаржилася в обласну прокуратуру. Через певний час отримала звідти відписку, що медперсонал, який був причетний до її пологів, отримав догани за морально-етичне приниження, однак під час самого процесу пологів лікарі діяли згідно з протоколом.

Відтоді минуло багато часу, й Анюта хоче показати усім значні успіхи у своїй реабілітації.

Наодинці з горем

Тоді, одразу після пекла в пологовому, Валентина Гнатишин залишилася наодинці з власним горем. Окрім нерухомої правої руки, Анюта також не могла повернути голову направо – так сильно боліло. Ураження нерва зачепило навіть ніжки – до піврічного віку вони не розгиналися. Дитина почала ходити аж у півтора року.

Жінка поїхала у Львів у приватну клініку до невропатолога. Всього за кілька секунд дівчинці вправили шийний хребець. Щось хруснуло, і через дві години дитина без болю і плачу почала хитати головою. Далі знайшла масажиста, який навчив маму робити малечі лікувальні масажі руки. Валентині пояснили – якщо з рукою нічого не робити, вона почне бліднути, зупиниться в розвитку, зрештою почне відмирати. «Наберіться терпіння, – сказали медики. – Головне – аби її ручка не всихала».

Дівчинка офіційно отримала інвалідність, однак уже рік сім’я не може дочекатися від соцслужби Тисменицького району спортивної шведської стінки і спеціальної парти, аби дитина правильно сідала бавитися і у неї формувалася правильна постава.

Через півроку мама побачила, що масажі більше не дають ефекту. Лікування парафіном – теж. Та й Анюта чомусь ненавиділа той парафін, називала його ґавою. Час збігав, а рученька ставала все слабшою. Вона ціпеніла. Для дівчинки її права рука була чимось чужим.

Якось невропатологи порекомендували спробувати застосувати таку практику: щоб дівчинка активніше рухала правою рукою, знерухомити ліву. Коли Валентина так зробила, дитина враз усвідомила, що зі здоровою рукою щось не те коїться. Дівчинка почала надривно ридати, намагалася вирвати здорову ліву руку – свою головну помічницю. «Я тоді дуже чітко зрозуміла всю глибину її болю, – каже жінка, – що для неї означає травма правої руки».

На все готова

Одного разу в поліклініці Валентина випадково познайомилася з бабусею дівчинки з таким самим діагнозом – парез. За дивним збігом, пологи приймала та ж лікарка, що й у Валентини!

Згодом їй розповіли про приватну клініку у Трускавці, де за унікальною  методикою медики працюють з дітьми, які мають ДЦП і неврологічні відхилення.

Ця програма реабілітації триває два тижні, проходити її необхідно чотири рази на рік. Курс коштує біля 10500 гривень. Разом із проживанням і харчуванням виходить близько 20 тисяч гривень. Для Валентини це була непідйомна сума. На доньку вона щомісяця на той час отримувала 860 грн., пенсія по інвалідності – 1200 грн., а чоловік заробляв лише 2500 грн. Мало того, Валентина якраз була вагітна другою дитиною. Де взяти гроші?

Якось, купуючи візочок в інтернеті, мама познайомилася з калуською журналісткою, яка якраз була в декреті. Вона тоді сказала Валентині слова, які стали ключовими в її подальшому житті, надихнули до рішучих дій. Журналістка нагадала, що світ не без добрих людей, що завжди можна попросити про допомогу і хтось обов’язково відгукнеться. Тим паче, для цього є купа інструментів: соцмережі, телеканали, благодійні фонди, депутати… Бо ж Анюта виросте і неодмінно запитає: «Мамо, а що ти зробила для того, аби я була здоровою?»

«Я й уявити ніколи не могла, що наважуся на збір коштів, – каже Валентина. – Соромно якось. Але заради донечки я на все готова».

«Надіслав. Лікуйтеся!»

Жінка створила групу у Фейсбуці «Допоможіть Анюті відновити рученьку». Опублікувала там історію донечки, всі виписки. Просила гроші на реабілітацію. Коли побачила на рахунку перших 20 грн., розплакалася від щастя.

Залишався тиждень до початку реабілітаційного курсу, однак на рахунку не було й половини потрібної суми. Чоловік якраз поїхав у Польщу на роботу – ще не встиг нічого заробити.

Промінчиком надії стало повідомлення від депутата Олександра Шевченка: «Скільки вам не вистачає?» Бракувало 11 тисяч. Ті три дні очікування тягнулися, наче три роки. У п’ятницю вранці від нього знову прийшло повідомлення: «Все. Надіслав. Лікуйтеся!» Валентина ще десь зо п’ять хвилин стояла, мов ошелешена, не могла повірити, що це таки правда. «Анічка, ми їдемо! – підхопила вона свою донечку і закрутила в обіймах. – Ми поїдемо і побачимо свої результати!» Малятко усміхалося.

Валентина не мала на кого залишити свою новонароджену другу доню, тому поїхали втрьох. Так, було неймовірно важко, але що вдіяти?

У клініці жінка познайомилася з різними батьками з усієї України. Хтось тут уже вп’яте, хтось восьмий раз… Але результати помітні в кожної дитини. До речі, здебільшого причиною розладів діточок реабілітаційного центру були саме пологові травми.

Вже через п’ять днів реабілітації в Анюти почався прогрес: могла тримати якийсь невеличкий предмет у правій руці, рука не була бліда, натомість почервоніла. Медики рекомендували приїхати через 90 днів на повторний курс.

«Я знову була в агонії, – пригадує Валентина. – Де шукати гроші?» Трохи позичила, частину чоловік заробив. Приїхав з-за кордону і віддав усе, що мав, тільки лишив собі на дорогу назад до Польщі. При цьому все одно катастрофічно не вистачало кількох тисяч. Знову допоміг Фейсбук.

Під час другого реабілітаційного курсу лікарі сказали, що в Анюти пішла позитивна динаміка, вдалося призупинити атрофію – укорочення і всихання рученьки. А могло бути навіть так, що в ліктику рука б уже ніколи не згиналася. Дівчинка нарешті могла вільно підняти руку догори, щоправда, з чужою допомогою, але все ж це величезна перемога.

Коли районний лікар молоточком стукав по рученьці, нижче ліктика з’явилася реакція – нарешті  перший рефлекс. Це було диво! Це шанс на те, що травму взагалі можливо вилікувати.

Вдячна за кожну гривню

Коли Валентина з дитиною повернулись додому з реабілітації, в хаті навіть не було що їсти. У гаманці лише кілька гривень. Чоловік тільки недавно поїхав на роботу. Як прожити ще місяць, коли нарахують гроші на дитину?

У розпачі Валентина переглядала пости на Фейсбуці. Звернула увагу на дискусію, чи важливо для дитини споживати м’ясо. У коментарях традиційно розвинулася гостра полеміка. Валентина написала, що вона може приготувати дітям лише кукурудзяну кашу, бо м’ясо для її сім’ї узагалі розкіш, адже всі кошти йдуть на реабілітацію. Відписала якась жінка. Розговорилися. Мати розповіла свою історію. Як виявилося, тією жінкою була відома волонтерка Марта Левченко. Вона розмістила у себе на сторінці оголошення про необхідність допомоги.

Люди почали надсилати Валентині гроші, одяг, цукерки, іграшки… Згодом  повідомлення про біду Анюти розмістив і канал «1+1».

«За кожну гривню вдячна людям, – каже Валентина. – Загалом назбиралося близько 30 тисяч гривень». Вистачило якраз на черговий курс реабілітації, який розпочався 19 лютого. Решта коштів – на наступний курс у червні. Але там лише половина необхідної суми. Тому знову потрібно просити про допомогу! Адже так важливо не переривати реабілітацію.

«Боже! Поможи рученьці…»

Тепер Анюта самотужки може правою рученькою розгорнути цукерку. Дівчинка дуже любить танцювати, має відчуття ритму. Навіть у реабілітаційному центрі сказали, що в неї талант до танцю.

«Анічка, розкажи тьоті, який твій улюблений співак», – каже мама. «Дзідзьо!» – одразу вигукує дівча. На реабілітації під час ритміки дівчинці вмикають саме цю музику.

Недавно Аня побачила по телевізору чоловіка, в якого обидві руки були забинтовані. Як вона плакала, аж тряслася.

Ще кілька років тому в Анюти різниця між ручками в довжині була майже на розмір кості менша, а тепер лиш на половину. За словами лікарів, часті реабілітації за цей рік мають призупинити регресію травми, ба навіть цілковито її зупинити.

Іноді, коли мама молиться, донечка і собі стає поруч на колінка, так-сяк складає долоньки і каже: «Боже! Поможи рученьці…»

Наталя МОСТОВА

P.S. Охочим допомогти Анюті пройти чергову реабілітацію – номер рахунку її мами Валентини Гнатишин: 5168 7426 0336 4757 (Приватбанк).