ДТП – три букви, одне слово, безповоротний зміст. Воно розділяє життя на «до» і «після», а має таке жалюгідне тлумачення – «пригода». Слово «пригода» несе у собі, скоріше, позитивний авантюризм, наштовхує на думку про дотепну історію, яка починається фразою на кшталт «Ми із другом…» та не має трагічного змісту, а ДТП краще було б замінити на ДТТ, де останнє розшифровувалось би як «трагедія», з огляду на те, чим здебільшого вони, на жаль, завершуються.

Благо, якщо це просто «поцілунок» бамперів на перехресті чи світлофорі, але якщо це потужне зіткнення із численними жертвами, то чи повернеться язик назвати це «пригодою»?

У мене ні.

Досі якось не вникала у смислове навантаження абревіатури ДТП, яку ми щодня бачимо у ЗМІ. Та тепер усвідомлюю жахливу реальність, що ДТТ трапляються все частіше за ДТП, перевертаючи чиюсь реальність з ніг на голову у поганому сенсі цих слів. Ангелами стають як дорослі, так і діти. Ох, нехай би і не підлягав ремонту транспорт, лише б були усі живі та здорові – як у дитячій пісеньці, пам’ятаєте?

Сумно.

Для близьких дуже важко змиритися із втратами у автодорожній аварії, але і винуватцю, якщо йому пощастило не загинути, нестерпно жити із почуттям провини, бо не вірю, що є хоч одна людина у світі, до якої тітоньці Совісті перекрито дорогу. Тому мимоволі жалієш усіх, бо знаєш, що є кара набагато страшніша за людський суд, зрештою, є різні обставини, але ніщо не здатне виправдати, а головне повернути загублене життя.

Можна проїхати сотні тисяч кілометрів, бути справжнім «профі», а на 674-тисячному, під час чергової, нічим не примітної поїздки потрапити у дорожньо-транспортну «пригоду». Водії з досвідом завжди повторюють: «Це дорога, все може статися – як не ти, то тебе». І в цих п’яти останніх коротких словах і закладена уся істинна суть трагедій на дорогах, оскільки постраждати може кожен.

Це я пишу не для того, щоб ми всі пересіли на велосипеди, хоча екологи були б від цього у захваті. Хочеться вкотре звернути увагу на цю надмірно болючу проблему, щоб, сідаючи за кермо чи переходячи дорогу, ми були максимально толерантними до інших учасників дорожнього руху, а повідомлення про ДТП не сприймали як чергову «пригоду», а саме як «трагедію», і з кожної такої ситуації робили висновки.

Можливо, вже досить жити за тенденцією: «Історія нас нічому не вчить»?

Наталя ІВАНКІВ