«Electrovantuz» – проект музикантів з Луцька Олександра Уласенка і Тараса Єфіменка. Минулого року вони записали альбом і виклали його в саундклауд. Було аж 10 прослуховувань за рік. Та цього року хлопці перемогли у міжнародному конкурсі діджеїв від Formula E, і прослуховувань альбому одразу стало більше. Адже новина про діджеїв пройшла по всіх топових ЗМІ України.

Чемпіонат Formula Е об’єднав зусилля з однією з провідних електронних музичних онлайн-шкіл Point Blank, щоб дати шанс молодим продюсерам просунути свою музику на Formula E Global TV. Тепер «Electrovantuz» отримають грошовий приз і квитки на Formula E, а також зустрінуться з офіційним діджеєм Formulа E і зіграють свій трек на вечірці E-village в Англії. На завершальному паті у Лондоні музика гурту з Луцька прозвучить як саундтрек. Поруч демонструватимуть вміння відомі діджеї.

Трек переможців можна послухати на сайті конкурсу. Також в мережу викладено альбом групи «Electrovantuz».

«Галицький кореспондент» поговорив з музикантами про їхню творчість.

– Як ви себе почуваєте після такої новини з Британії, голова не закрутилась? Як взагалі це вийшло? Розкажіть, мо’ ще хтось так вискочить у світ.

Олександр Уласенко: Поки що не сильно гордість нас взяла. Все почалося з того, що я помітив конкурс на сайті англійської електронної школи і вирішив надіслати один з наших треків. Трішки допрацював над звуком, відіслав і тут – вуаля! – трек якраз підійшов під їхній формат. Дещо нагадує атмосферу автогонок, і нам дісталось перше місце.

– Розкажіть все-таки детальніше про цей конкурс. Наскільки він, наприклад, допоможе вам у просуванні вашої музики в Британії? Ви якось на це розраховуєте чи для вас це прикол – отримати славу на 15 хвилин і з’їздити у Британію? Ви ж ніби премію 500 фунтів отримали…

О.У.: Конкурс – все-таки непогана можливість залізти в ореол слави. А от втриматись там набагато складніше…

Тарас Єфіменко (Т.Є.): Премія – чисто на дорогу і проживання. Мікеланджело казав, що людина малює мозком, а не руками. А ми у рік Мавпи поїдемо у Лондон помавпувати і мозком, і руками.

О.У.: Та й просувати поки що аж так немає що. Треба трішки попотіти ще.

Т.Є.: У Сашка ще буде солоальбом під ніком СB1, також буде альбом з Мохом, сподіваємося.

– Що це за абревіатура СВ1?

О.У.: Сannabinoid receptor type 1, often abbreviated as CB1 – рецептор у мозку. Ще ми грали у Counter-Strike…

Т.Є.: …По мережі. Він ще тоді себе так називав. За терористів любив грати, а я за контртерористів, бо в них була M16 – чудова зброя, якщо з глушаком.

– Наскільки ви робите ставки у своїх життєвих планах, займаючись музикою? Що для вас є пріоритетним?

Т.Є.: Завтра от збираємося з вокалістом з Нігерії на репетиційній базі, з живим барабанщиком.

О.У.: Нас пре творити, і кожен трек – це сеанс психоаналізу.

Т.Є.: Треки, що виникають під час поїздки на роботу, – це те, чим розважає себе мозок, поки тіло продовжує відпочивати.

О.У.: Раніше музика була більше для себе, а тепер хочеться сконцентруватися на якості і знайти свій оригінальний звук.

Т.Є.: Час на музику, можливо, існує, однак ми не знаємо, де його слід шукати. Якщо час на музику існує в природі, то він ще не відкритий… Тому виколупуємо з Матриці, що можемо – і вперед! Головне, правильна швидкість та щільні шоломи, а також хороший тютюн та люлька – все, що треба козакам. Правда ж, куме?

– Ви якось контактуєте із зовнішнім світом? Я про українську електронну сцену.

Т.Є.: Нє! Тіко з їхніми баригами (сміється).

О.У.: Хай шукають там у саундклауді поки що старі треки, а ми до літа зробимо прекрасні справи: і сайт свій, і треки. Нам не треба сцени поки що. В Україні – то точно. Хочемо в Нігерії виступити, ось і всі плани.

Колаборацію готові робити тільки з Зібровим і Іво Бобулом. Ну, ще з Мохом. Це з українців. Якщо запропонують – погодимося.

– Так і бачу собі картинку: два чувачки між роботами займаються собі для приколу музичкою і тут раптом – оппа! – перше місце в Британії, де не останнього рівня електронна сцена. Ви вже відловили навколишню заздрість?

Т.Є.: Ми нікого не бачимо і не чуємо із зовнішнього світу, і, мабуть, це добре. Музикант — це людина, яка знає про свою ношу і, незважаючи на це, працює далі. Який шоу-бізнес?! Ми про нього нічого не чули, та і тут на вечірках грати нецікаво. Цікавіше написати поки що базу.

О.У.: Цього року планується плідна праця. Головне не мовчати в музичному плані, а язиком теліпати може кожен.

– А чому тут грати на вечірках – нецікаво? Була можливість порівняти?

Т.Є.: Бо хочеться поїхати туди, де тепліше. Ця зима так набридла. До речі, згадав свій вірш про зиму, ось він:

сніг зупиняється, стрептоцид на рані кипить

сніг зупиняється, як людина наповнює мить

снігу пофігу на приколи, снігу усе одно, сніг білокрилий

як тло димедролу сніг і асфальту панно

О.У.: Я ще сноубордист. Але перемоги тут поки що всі у майбутньому, в одному з відео на наш трек буде момент, де я катаюся на сноуборді.

Т.Є.: Зараз пишемо треки за допомогою різних засобів. Ефекти будемо на сцені робити у повітрі, можливо, візьмемо окуляри віртуальної реальності, це буде цікаво. Ми вже експериментували так, нібито виходить непогано.

О.У.: Багато матеріалу було зроблено на лампових інструментах. Багато старих радянських інструментів використовуємо. Цікаво експериментувати. Деякі бочки писали просто на природі, але ефектами робили їх подібними на електронні – не для вимахувань, для душі.

Мріяв колись у дитинстві потрапити у картину Сальвадора Далі. Перший альбом у нас схожий на картину «Великий мастурбатор». Наступні будуть подібними на фільми Бунюеля. Все тільки починається. У Лондоні спробуємо записати відеоматеріал. Загадувати наперед не хочеться. Кінематографісти з нас, мабуть, гірші все-таки, але на кліпи матеріалів назнімаємо. Зробимо, що зможемо.

Т.Є.: Дійсність завжди вносить свої корективи. У нас поки що і так не вистачає часу на все. На шоу-бізнес взагалі немає часу. Тут накопати б кілька діб для одного тречка, який ми з Сашком зараз пишемо. Адже є заготовки, але праці завжди більше, ніж результату.

О.У.: Сьогодні зустрілися із саксофоністом, дали йому свої електронні партії. Він пише для нас авторські семпли. Наживо гратимемо з барабанщиком та саксофоністом. Також хочемо двострунного басиста на честь творчості Сендмена, хоча в нас зовсім інакша музика, ніж у «Морфіну».

– Хотілось, аби ви розшифрували ці метафори. Ви згадали про Бунюеля, уточніть, чим ваші наступні альбоми будуть подібні до його фільмів.

О.У.: Бунюель казав таке: «Мені подобається шум дощу. Для мене це спогад про щось дивно прекрасне. Я чую шум дощу через свій слуховий апарат, але це не колишній шум… Дощ створює великі нації». Ми пишемо треки з шуму дощу зараз.

– Ви згадали «Крафтверк», «Морфін». А на українській сцені хто для вас цікавий?

Т.Є.: З українських гуртів слухаємо тільки «На Відміну Від», дуже круті хлоп’ята.

О.У.: А мені до вподоби новий формат familia Perkalaba. Цікавіше і по-новому тепер саунд звучить.

– Останнє запитання. Через що ви ніколи не переступите як творчі особистості, що є для вас табу?

О.У.: Райдер простий для щастя: більше задоволення від роботи – менше пафосу.

Т.Є.: Ми патріоти України. Ніколи не співпрацюватимемо з «ЛайфНьюз», наприклад, не цілуватимемо в губи Лорак і не говоритимемо про політику. Якщо прийде час, то музика – це теж цікава зброя. Стріляє так, що дай Боже! А ми сподіваємося, що другий альбом буде реально ще більш професійним.

О.У.: Танцювати за бабло партій теж не будемо, і писати їм музику – також.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ