Днями на сцені Івано-Франківського академічного драмтеатру ім. Івана Франка відбувся прем’єрний показ вистави «Гамлет у гострому соусі» АльдоНіколаї. П’єсу-переспів шекспірівського «Гамлета», що здійснив італійський драматург, втілив на сцені молодий режисер Орест Пастух (він також виконував роль самого Гамлета).

Залишивши основних героїв драми, А. Ніколаї ставить у центр подій сім’ю кухаря. Натомість королівська родина перед глядачами розкривається як абсолютно звичайні люди, яким притаманні земні гріхи: покійному королю – ненажерливість, королеві Гертруді – хіть, Клавдію – гординя, а сам Гамлет зображений не мислителем, який страждає від внутрішнього конфлікту, а розбещеним хлопчиськом.

Загалом, п’єса є сумішшю як комедії характерів (де яскравими та комічними є більшість персонажів), так і комедії обставин (де комічними є ситуації, у які потрапляють герої). Однак Орест Пастух дещо загострює образи та послаблює цензуру, тому вистава набуває сатиричних та гротескових рис подекуди з елементами трагіфарсу (таким моментом є ввід додаткового персонажа – безголової дівчинки). Зокрема, це і вирішує спосіб існування акторів.

Окрім цього, режисер створив алюзію на сучасну телевізійну програму «Ревізор». Так, Гамлет (Орест Пастух) разом із Гораціо (Іван Бліндар) ходять кухнею в білих рукавичках та перевіряють поверхні на наявність пилу. Усе це в комплексі доповнює цікаво підібрана музична партитура вистави, що підкреслює атмосферу комічності.

Режисеру, обмеженому, за сюжетом, простором кухні (адже основна дія відбувається саме там), вдається задіяти значною мірою увесь простір сцени. Таким чином, дія відбувається на трьох рівнях: перший рівень – авансцена та використання оркестрової ями як «погребу», другий – простір сцени, де відбувається основна дія, і третій – металева конструкція над сценою, що, за сюжетом п’єси, є мурами фортеці (сценографія теж Ореста Пастуха). Окрім цього, конструкція має і певне смислове навантаження, оскільки служить фактором поділу персонажів за соціальними ознаками на вельмож та простолюдинів, адже на ній з’являються лише персонажі короля та королеви, Гамлета, Лаерта (Юрій Вихованець). і лише перевдягнувшись у лати покійного короля, на «мури» підіймається кухар Фроггі (Юрій Литвинов).

Доволі реалістичними є декорації: великий дерев’яний кухонний стіл і табурети, різноманітне кухонне приладдя та посуд, виконані до найменших дрібниць бутафорські страви, «розбавлені» сучасними на вигляд ширмами із зображенням лицарських обладунків та кухонного начиння. Власне, на їхньому фоні також контрастують костюми персонажів, стилізовані під епоху Відродження (художник – Олена Андрійчук).

На жаль, дещо просідав темпоритм вистави. Очевидно, це зумовлено відсутністю антракту. Акторам було важко на одному «градусі» тримати всю дію, і кульмінація вистави доволі невиразна та нагадує балаган.

Однак у самому фіналі, коли глядачі дізнаються про приїзд Фортінбраса, яскраво прочитується ідея вистави: війна війною, а обід, як то кажуть, за розкладом. Так і на кухні, яка кілька хвилин тому була місцем побоїща, уже готують для іншого правителя.

Загалом, вивернутий сюжет «Гамлета» ще раз демонструє важливість деталей, що можуть зробили фатальний внесок в історію, та «маленьких» людей, які часом здатні відіграти значну роль.

Варто віддати належне і публіці, яка з таким захопленням відреагувала на появу нової вистави у репертуарі театру, адже у партері та на балконі у вечір прем’єри не буложодного вільного місця.