«Хардкор»

  • Режисер Ілля Найшуллер

    Всі, хто знають режисера «Хардкору» Іллю Найшуллера, в курсі, що він людина уперта. За часів панування лицемірства і ханжества це не найкраща риса, як і зайва серйозність, з якою автор може до себе ставитися. За ті три роки, які його дебютна картина перебувала в провадженні, пейзаж російського кіно перетворився в завалений сміттям пустир, куди якраз і вкочується на всіх парах «Хардкор» – російсько-американське кіно для геймерів, яке з моральної точки зору нагадує відомий вульгарний кліп Is Tropical «Dancing Anymore» і, напевно, у багатьох викличе лють.

    При цьому Найшуллер, учасник такої ж, як і він сам, упертої панк-групи Biting Elbows, зумів дочекатися моменту, коли шизофренічні бойовики на кшталт «Адреналіну» трохи підзабудуться (так само, як і його проривний кліп «Bad Motherfucker» з мільйонами переглядів) і можна буде знову дивувати світ садизмом і паркуром туристичними точками столиці Росії, поданим з найнеприємніших для цього ракурсів.

    Центрального персонажа «Хардкору» звуть Генрі, а є він суперсолдатом, якому на роду написано рятувати планету від прийдешньої катастрофи. Дія розгортається в Москві, де Генрі носиться по трупах, виконує вказівки свого діяльного партнера Джиммі і навіть прослуховує монолог від Тіма Рота. Основна місія, втім, не порятунок планети в глобальному сенсі, а битва за свою дружину Естель (Хейлі Беннетт), яка, як здається в пролозі, є богинею освіти і гуманізму на планеті. Трохи сумно, що Найшуллер був обмежений півторагодинним хронометражем для того, щоб передати тупий геймерський драйв, який засмоктує людей перед приставками. Тому тим, хто захоче знову насолодитися видом Шнура або уважніше роздивитися обличчя повій в борделі, доведеться вирушати на перегляд «Хардкору» знову.

    Режисер, до речі, сам майстер ходити по кілька разів на одні й ті ж фільми, так що, цілком ймовірно, перспектива багаторазового перегляду його дітища (трохи ідеалістична, але підкуповує) закладалася. До того ж відчути себе тупим і немодним як на теперішній час завжди приємно – це альтернативна позиція реального панка. На користь «Хардкору» говорить його драйв, аморальність і атмосфера печалі, яка час від часу накочує на глядача. Противники стрічки, наприклад, можуть посумувати, що на фанатика Найшуллера працювала така кількість не менш одержимих людей – каскадерів та іншого спритного персоналу.

    Єдине, що складно пояснити в цьому фільмі з голлівудської точки зору (на 90 відсотків це ідеальний треш-бойовик), – це пісню «Альянсу» під назвою «На зорі», звучання якої забезпечує глядачеві деякий перепочинок. Але в цілому ін’єкція соплів дебютанту дозволена – Найшуллер за каліфорнійським часом дійсно завжди знаходиться «на зорі» (хоча міркує про свої перемоги він так, нібито вже й пережив захід), і поява російського хіта зі списку відтворення «інтелігентним людям під горілочку» свідчить про деякі сумніви в плані післясмаку, яке дарує «Хардкор». Будемо вважати, що це печаль – так буває завжди, коли закінчуються ігри.

    Фелінський

     

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!