До будинку в селі Ільці (Верховинський район), де живе Володимир Яковенко, веде кам’яниста стежка. Тут, під самим небом, у карпатських верхах художник створює свої шедеври та конструює махоліт – винахід Леонардо да Вінчі.

Чоловік мріє довести всім – людина може літати. Як працює диво-винахід, бачив «Галицький кореспондент».

Бачити світ – через рожеві окуляри

Володимир Яковенко не виглядає на своїх 60 років. Секрет його молодості простий: правильне харчування, улюблена робота та щоденні фізичні навантаження.

«Споживаю їжу, багату на вітаміни та мінерали. Це каші, супи, салати. Я не лікар, але за роки навчився слухати свій організм, тому й не скидаю вагу і не набираю. Не їм на ніч. Влаштовую собі розвантажувальні дні, але тільки тоді, коли відчуваю, що це необхідно зробити. Багато рухаюсь, працюю», – говорить він.

Оселився пан Володимир у Карпатах ще наприкінці 1980-х. А народився і провів дитинство у Білорусі. Потім переїхав в Україну через вступ до професійно-технічного училища. Жив і працював спершу на Донбасі, потім – на Закарпатті, в Івано-Франківську. Але мальовничі гірські краєвиди змусили чоловіка надовго пустити коріння у верховинському селі. «Мені тут подобається. У місті не був років зо сім. Та й не тягне. За гроші б у місто не переїхав…» – каже Володимир.

За фахом Володимир Яковенко столяр-тесля, працював і на шахті. Зараз заробляє на життя тим, що малює картини олією на полотні. Робить це на замовлення, хоча художньої освіти не має. Таке ремесло полюбилося йому ще з дитинства. Тепер малює зазвичай пейзажі, адже природа ніколи не вийде з моди. «Малювати природу – це як їсти хліб. Правда ж, він ніколи не приїдається? До того ж природа заспокоює…» – пояснює чоловік.

Натхнення художник черпає з тутешніх місцин, часто ходить у гори.

«Я дивлюсь на світ крізь рожеві окуляри – не так, як інші люди. Постійно фантазую. Бачу, наприклад, пагорб, рясно вкритий квітами, і вже уявляю інший світ, де квіти ростуть по пояс, гори вкриті снігами. В душі радію… Потім сідаю малювати. Постійно звертаю увагу на деталі: як росте мох, на структуру дерев та квітів… Погода, скажу, взагалі буває сумною і радісною. Коли сумує, то Карпати оповиває густий туман, тоді годі розгледіти на верхів’ї смереки… Що ви бачите, коли заходить сонце? Я гаму кольорів, фантастичний світ, який обертаю думками догори ногами…» – каже Володимир.

На створення шедевра у верховинського художника йде часом тиждень, а буває й місяць і більше. Все залежить від того, коли постукає в душу натхнення. Картини, чи то великі, чи малі, вимагають часу, каже Володимир.

«Ось цю картину у стилі «фентезі» замовив чоловік із Одеси. Взагалі, мої творіння мають люди і в Києві, і в Харкові, і за кордоном. Нещодавно моя картина, заввишки два метри, поїхала до Чернівців. Багато їх і тут, у місцевих. Саме на цій картині замовник попросив, щоб я намалював чотири місяці різного кольору. Бачите, ось тут дідусь гладить кролика, ось їжачок, великі-малі рослини, дерева, гриби… Замовники переважно самі кажуть мені, що хочуть бачити на полотні, а в мене в голові вже вимальовуються певні образи… Своїм творінням нікому нічого не хочу довести. Я просто малюю і відпочиваю. Скажімо, живете ви у хрущовці. Щодня крутитеся – діти-сім’я-робота. За місто виїхати, щоб відпочити, немає часу і далеко. А от картина дає те необхідне світло в домі, насичує його енергією», – зауважує митець.

Найважче малювати, зізнається Володимир, тоді, коли за вікном сонячно і гарна погода, бо тягне постійно надвір. Тому найбільш інтенсивно він займається своїм ремеслом десь із жовтня до середини квітня.

Мрія родом з дитинства

Ще одне захоплення Володимира – махоліт – винахід, якому вже понад пів тисячоліття.  Його приписують вченому епохи Відродження Леонардо да Вінчі, який зобразив нехитру модель у своїх кресленнях, що датуються приблизно 1485 роком: розписав, як можна махати змайстрованими крилами і летіти без жодних моторів – тільки рухи людських м’язів.

У майстерні, що поряд із кімнатою Володимира, – кілька примітивних макетів майбутнього творіння. «Ось цьому років приблизно чотири. У мене їх була уже сотня», – каже він.

Інший макет махольота завдяки кільком рухам руки винахідника викручується, і… крила готові до польоту – махають, як у птаха.

«Ще з дитячого садка ідея здійнятися в небо, як птах, була мені близькою. Дитиною, коли я вперше побачив повітряного змія, то так зрадів, біг за ним, кричав!.. Він був для мене на той час великою та незвіданою таємницею. Я роками мріяв полетіти на тому змії, але не сидіти в кабіні, а злитися з природою, бо то зовсім інші відчуття… Знаєте, є люди, які люблять екстрим, а є такі, що люблять романтику. Це не означає, що хтось поганий, а хтось хороший. Так не варто думати. Кожному своє. Я люблю романтику, щоб все було якось природно, тоді мені радісно. Новітні технології – це, звісно, красиво. Вони мають свої плюси. Я не проти технологій, але… Наведу простий приклад: за допомогою ножа людина здатна прогодувати себе, добути їжу. Зараз навіть не уявляємо й життя без нього. Але, з іншого боку, це небезпечна зброя, якою можуть поранити. А скільки у світі щодня вбивств? Просто все залежить від того, в чиї руки потрапить це знаряддя, яке у людини серце», – пояснює Володимир.

Перш ніж братися до створення перших примітивних макетів, верховинський винахідник проштудіював чимало книг, хоча зізнається, що у школі вчився переважно на двійки, мав «незадовільно» і з математики – науки, пов’язаної із розрахунками. Щоб збагнути політ, вивчав і спостерігав, як літають птахи, повзає комашня і плаває у водоймах риба. «У кожної птахи різних змах крил: горобець, наприклад, швидко махає крилами, а орел – навпаки… Мені все було цікаво. Якось змайстрував повітряного змія без хвоста, що міг літати без вітру», – розповідає Володимир Яковенко.

Чи полетить?

Зараз диво-винахід, який Володимир Яковенко конструював понад тридцять років – махоліт із труб, пружин та покритий зверху полотном – чекає свого часу у господарській будівлі, яку орендує винахідник недалеко від дому. Аби завершити розпочате, на жаль, немає ні грошей, ні сил. Потрібні випробовування на аеродромі, а коштують вони чимало (близько 500 доларів). Крім того, треба докупити деякі деталі, а знайти їх непросто.

Зрештою, Володимир дотримується правила: або малювати, або конструювати. Нічого путнього не вийде, якщо робити дві справи одночасно. А замовлень у художника зараз чимало. Постійно бракує часу. Буває, що працює до вечора з невеликими перервами посеред дня, аби все встигнути.

Важить цей махоліт близько пів сотні кілограмів, лише одне крило залізної птиці – цілих десять кілограмів.

Винахідник каже, що приблизно 6 років тому йому якось вдалося подолати на махольоті 60 метрів за 6 секунд.

«Я впевнений, що люди через кілька років зможуть вільно літати. У сучасному світі це не проблема», – додає він.

Рости й духовно

Крім малювання і конструювання, Володимир Яковенко захоплюється й духовною літературою. Майже не користується Інтернетом, мобільним телефоном і не пам’ятає, коли востаннє дивився телевізор.

Ще у 1990-х роках чоловік глибоко пізнав Бога і отримав для себе відповіді на одвічні питання людства.

«Для кожної людини настає переломний момент тоді, коли вона розуміє, що старість близько і невдовзі доведеться залишити землю. От тоді вона запитує себе: «Для чого я живу? Весь світ мені так і не вдалося охопити… Напевно, варто шукати вічні цінності». Свого часу і я їх шукав, але знайти їх ніяк не вдавалось. Тоді просто молився до неба, до Бога, який все створив.

Через багато років пізнав і Біблію, відшукав свою віру, прийшов до Церкви… Пройшло чимало часу відтоді. Зараз я щаслива людина, бо коли прийде смерть, я її не злякаюсь, знаю, куди йду. Я спілкуюсь з Богом через молитву. Знаєте, у чому найвища цінність? Пізнати Бога. У сучасному світі важко віднайти істину, адже нас оточує багато інформації. Але навіщо володіти світом, якщо в душі не буде Бога?» – риторично запитує Володимир Яковенко.

Марія Грицків