Івано-Франківськ заледве пережив місцеві вибори 25 жовтня – політрекламного мотлоху було таки забагато в час, коли ще кровоточать рани Майдану. Прості люди, може, й слабо розбираються в політичних тонкощах, але відчувають фальш і бажання кандидатів будь-що сподобатися виборцю. А ще треба пережити другий тур виборів міського голови, у який вийшли народний депутат Ігор Насалик і безробітний Руслан Марцінків (ми ж розуміємо, що директор громадської організації «Центр розвитку міста» – то не зовсім робота). Для багатьох жителів міста фіналісти, м’яко кажучи, неочікувана пара, і вибір дасться нелегко. Спробуємо разом розібратися, як можна розумно, чесно із собою, але конструктивно для міста обрати міського голову.
Отже, обирати мера можна або голосуючи «за», або ж голосуючи «проти». Якщо аргументів голосувати «за» забракло, то можна розглянути аргументи «проти». Цей спосіб малоконструктивний, але в ситуації неясності може зіграти санітарну роль.
Виборцю доведеться відповісти собі на цілу низку непростих запитань. Від кого з кандидатів буде більше шкоди для міста? Котрого з кандидатів буде легше позбутися після першого терміну повноважень? Що з їхнього минулого є неприпустимим? Яка міра контролю з боку депутатів буде за тим чи іншим міським головою? Кандидати є самостійними фігурами чи просто видимими персонажами складнішої гри? Хто з кандидатів повівся (і, ймовірно, так поведеться і в майбутньому) негідно в загрозливих ситуаціях? Хто з кандидатів некомпетентний і не впорається з управлінням містом? Хто з кандидатів більше підпадає під корупційні ризики? Хто з кандидатів використовує негідні прийоми політичної боротьби? Яке в кандидатів оточення, хто їхні друзі, близькі, партнери по бізнесу? Які статки в кандидатів, які заробітки, який стиль життя, хто де і на що живе? Які обіцянки яких кандидатів так і не були виконані?
До всіх цих питань, які традиційно можна ставити на кожних виборах, у нинішніх реаліях мусимо додати й питання про Майдан 2013-2014 років, Збройні сили України, добровольчий і волонтерський рух, а також про використання цих тем під час агітації.
Обидва кандидати знають, що відповіді на всі ці питання щодо них будуть дуже неоднозначні. Як щодо франківських свободівців, так і щодо калуського партійного перебіжчика є дуже багато застережень.

Майдан
У подіях другого Майдану народний депутат Руслан Марцінків, безумовно, взяв активну участь – це, напевно, був його політичний зеніт. Депутатський значок тоді допомагав і дрова довозити, і вирішувати багато організаційних завдань. Як би хто не ставився до «Свободи», але треба визнати, що вона була не тільки «краплею океану», але й однією з дисциплінованих майданівських структур. Це партія «вуличної політики», де свободівці почувають себе, як риба у воді – з мегафоном, смолоскипною ходою, стройовим маршируванням.
Достеменно що і коли робив на Майдані нардеп Марцінків, мусить розповісти він сам. Хто був його сотником чи десятником? Де був його намет чи сектор відповідальності? А поки що Руслан Романович більше запам’ятався як людина-кувалда, що руйнує паркани тих новобудов, на які дала згоду його ж партія «Свобода».

Коли розпочинався Євромайдан, Ігор Насалик покинув країну. Можливо, і справді вирушив на відпочинок у теплі краї (тим більше, що 25 листопада у нього день народження), а, можливо, поїхав від гріха подалі (хтозна, чим Майдан закінчиться). Достоту відомо тільки, що sms-ки від мера Калуша підлеглим надходили. Калушани ж на своєму майдані, біля пам’ятника Роману Шухевичу, довго кликали до себе Насалика  різними доступними способами. Врешті мер повернувся, організував виїзну сесію міськради на Майдані у Києві, і все якось забулося.
До слова, дружина Ігоря Степановича в той час повелася трохи інакше. Наприклад, 11 грудня 2013 р. була з синами на Майдані, а пізніше активно зайнялася волонтерством.

Корупційні ризики
У цьому питанні кандидати більш-менш зберігають паритет, тому вибір у жителів обласного центру вимальовується непростий.
Фракцію «Свободи» в Івано-Франківській міській раді давно звинувачують у різних порушеннях і зловживаннях як через «ЄРЦ», так і через «Дирекцію замовника». Також незрозуміло, з яких грошей Марцінків проводить свою політичну агітацію ще з Різдва (!), тобто мало не рік.
Насалик, відповідно, влаштував у Калуші так звану «безкоштовну медицину» через фірму своєї куми, чого не заперечував в ефірі програми «Хто тут живе?», що вийшла на телеканалі «ZIK» 2 травня 2012 р. Смоктання грошей із бюджету – це і є основний вид діяльності сучасних «господарників».
Також було багато запитань до тих мільйонів, які пропали при боротьбі з «калуським екологічним лихом». Примітно, що сам Ігор Степанович був головою Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування обставин розкрадання державних коштів під час надання послуг зі збирання небезпечних відходів гексахлорбензолу в Калуському районі Івано-Франківської області у 2011-2014 роках.

Партійні шлейфи
Під час минулих парламентських виборів пан Марцінків став народним депутатом за партійними списками «Свободи». Пан Насалик не балотувався, але активно агітував за свого товариша і компаньйона, члена Партії регіонів Валерія Келестина, який ішов на вибори як самовисуванець. Натомість калушани і рогатинці підтримали кандидата від «Батьківщини» Ольгу Сікору.
Руслан Марцінків у своїй біографії, поданій до міської виборчої комісії, скромно замовчує, що був не просто членом Народного союзу «Наша Україна», а членом виконкому парторганізації. Хіба цього аж так треба соромитися сьогодні?
Ігор Насалик же у пункті про громадську діяльність взагалі забув написати про свою партійну біографію. А в ній було дуже багато партій: і «Батьківщина», і УНП, і Українська партія, і «Громадянська позиція», і навіть екзотична Політична партія екологічного порятунку «ЕКО+25%».
До слова, у 2006 р., перед тим як Насалик став мером Калуша, калушанам обіцялися доплати у вигляді 25% за шкідливу екологію. Ніяких доплат ніхто не отримав, а визнання міста зоною екологічного лиха має й досі подвійні наслідки для оцінки майна, землі та нерухомості. Тоді в Калуші бажання «халявного» спрацювало. Цікаво, чи спрацює те саме в Івано-Франківську цьогоріч?
Про Віталіну Радецьку та її «немитих циганів нечесаних» вже ніхто й не пам’ятає. Про поведінку керівника насаликівської фракції в міськраді Калуша Ігоря Хемича, може бути оцінена як корупційна, тим більше не знає ніхто в обласному центрі. То ж цілих 40 км відстані! Франківських депутатів з трибуни міськради ще ніколи не посилали на три твердих літери, тепер шанси з’явилися. Колись таке було вже в одному промисловому місті. Також мало хто чув про міжнародний аеропорт «Копанки» чи поле для гольфу у Вістовій. Всі ці чудесні речі тепер можуть бути в Івано-Франківську. Не вистачає лише відомого шахового турніру, як у Васюках.
І що – обирати тепер Марцінківа?.. Не думаю, що жителі нашого багатостраждального міста забули «чаювання» на 30 тисяч доларів, здирництво на парковках, асфальтування дворів перед самими виборами і передвиборчих «сто грам» – певно, для хоробрості.
Другий тур мерських виборів більше виглядає на вибір без вибору. Певно, цього разу віршів у бюлетенях побільшає…