Комедія

Режисери: Пол Кінг, Том Маршалл, Даїна Рейд

У ролях: Стів Карелл, Джон Малкович, Бен Шварц, Діана Сильверс

Військового Марка Р. Ньйорда підвищують до генерала з чотирма зірками на погонах – тепер, думає він, йому віддадуть у підпорядкування всі ВПС і він нарешті посуне неприємного солдафона Кіка Грабастона. Реальність виявляється суворішою: Ньйорда ставлять командувати новим підрозділом армії США – Космічними військами. За кілька років він повинен забезпечити країні панування на орбіті і відправити людину на Місяць. Рік по тому: ще нічого не готово, на роботі – постійні конфлікти з головним ученим, вдома – з донькою-підлітком (дружина умудрилася за цей час сісти в тюрму на 40 років, за що – автори замовчують). Але що поробиш, діяти треба: хтось повинен зробити Америку знову великою.

«Космічні війська» – перша за багато років колаборація Стіва Карелла, нині шанованого драматичного актора з номінацією на «Оскар», і Грега Деніелса, шоуранера культового «Офісу». Від їх священного союзу, зрозуміло, важко було не чекати чогось видатного, та й Netflix багато поставили на серіал: «Космічні війська» дорого виглядають, не пошкодовано грошей і на маститих режисерів (кілька серій, до прикладу, зняв Пол Кінг, автор дилогії про ведмедика Паддінгтона). А в результаті не нищівний, але все ж провал. Зарубіжна критика ганить серіал, як заманеться, на Rotten Tomatoes красується знущальна «гниль». Причин багато, але найбільш дивна – явна політизованість серіалу, за яку його лають навіть журналісти, які зазвичай дуже лояльно ставляться до ліволіберальних висловлювань.

Ідея народилася у Деніелса і Карелла з реальних подій: не так давно президент Трамп дійсно ухвалив рішення створити Космічні війська. У серіалі імена не названі, але все і так добре прочитується: безіменний президент тут постійно тупить, вимагає всякі дурниці і плутає слова boots ( «черевики») і boobs («груди»). Американські журналісти вправляються в дотепності і пишуть, мовляв, це навіть не сатира, а справжня дійсність, що симптоматично: дія у «Космічних військах» відбувається в абсурдній паралельній дійсності, де республіканський уряд поводиться саме так, як його малюють карикатуристи-демократи. Всі ці жарти ми вже чули, а образи ідіотів-солдафонів з часів «Доктора Стрейнджлава» тільки деградували: нічого по-справжньому цікавого і смішного на цю тему, здається, сказати вже не можна. Деніелс і Карелл нібито самі це розуміють, і чим далі йде серіал, тим частіше вони відходять від політичних сенсів і концентруються безпосередньо на різношерстій команді «Космічних військ».

Все-таки каскад колоритних ідіотів – це те, що авторам «Офісу» вдається найкраще, і «Космічні війська» розквітають, саме коли розслабляються і дозволяють собі просто дуріти. Коли рятують супутник за допомогою мавпи-астронавта або воюють на Місяці з китайцями, нахабно збивши прапор Ніла Армстронга. І не важливо, що генерал Марк Ньорд (щоб згадати його ім’я, довелося лізти в Інтернет, і це теж показово) тут не так персонаж, як амальгама з інших вдалих образів Карелла (тут, зрозуміло, і Майкл Скотт, і всякі його ромкомівські ролі, і, здається, навіть трошки Майкл Баум з «Ігри на пониження»), а Джон Малкович грає Джона Малковича з фільму «Бути Джоном Малковичем». Головне, що їх енергетика працює і за їхніми дурницями дійсно кумедно спостерігати.

«Космічним військам» варто було б частіше тримати героїв разом і рідше залишати їх на самоті: тут занадто багато уваги приділено дешевим драмам окремих персонажів, про багатьох з яких серіал все одно забуває до кінця сезону. Тішить одне: американський «Офіс» великим теж став не з першого сезону – його свого часу так само ґанили. Денієлсу, мабуть, потрібен цей фальстарт, невелика пробна дистанція, щоб налаштувати фокус і зрозуміти, про що ж взагалі він хоче писати. Сподіваємося, що і цього разу він розбереться.

ФЕЛІНСЬКИЙ