«Знаєте, за що в дитинстві я готова була воювати до останнього? За бутерброд. Так, за звичайний хліб із маслом і ковбасою. Моє дитинство було голодне і страшне. Навіть не уявляєте, наскільки страшне», – розповідає франківка Ліля Кірдяк. 

Нині їй 34 роки, це відома перукарка-колористка, стилістка, люди записуються за тижні наперед, на день по 12 клієнтів, з них усі складні фарбування. У жінки свій салон, своя команда колористів, квартира, автівка, вже трохи поїздила по світу. Вона зробила себе сама. Ще маленькою дівчинкою звикла виживати і гарувати, виборсуватися з такого, де б інші вже давно здалися.

«Багато моїх клієнтів чомусь думають, що я із заможної сім’ї, що все мені з неба падало, – усміхається колористка. – Ти не можеш усім одразу пояснити, який шлях пройшла насправді. Але дуже би хотілося розказати, як то в житті буває і що ніколи не треба опускати руки. Чуєте? Ніколи».

Ліля і ще три її сестри – сироти, хоча мама є, але офіційно відмовилася від доньок, коли ті були підлітками. Мама часто і багато їх лупцювала. Вона була фізично сильною жінкою – коли давала ляпас, то в голові ще два дні дзеленчало.

Мама часто лишала дітей самих у квартирі і кудись йшла. Іноді на кілька днів. А якось на цілий тиждень пропала. Малі сиділи без їжі і грошей, так плакали від голоду, що аж сусідка почула, принесла котлети.

«Пам’ятаю, ми завжди засинали коло вхідних дверей – так чекали маму, – розповідає Ліля. – Коли вона заходила, то гримала тими дверима нас по голові». 

У школу сестри майже не ходили, бо часто просто не мали що вбрати на себе. Особливо, коли було холодно. Однокласники глузували, але Ліля завжди стояла за себе і сестер, навіть з кулаками.

Мама частенько пиячила, вітчим її бив. В хаті постійно галділи гості. В однокімнатній квартирі дівчатка просто не мали куди подітися. Вони лягали на підлогу, тулилися одна до одної, закривали вуха і намагалися заснути.

«Коли дивилася на цей хаос, то весь час собі повторювала, що в мене так ніколи не буде, – згадує Ліля, – що рано чи пізно втечу звідси, я знала, що сама не пропаду».

Мама їм часто казала: «Я вам нічого не куплю. Щось хочете – йдіть заробіть». У 10 років Ліля вже працювала: влітку продавала тарілки на базарі, на виробництві чистила гриби. Робила по 18 годин на добу. Ноги набрякали. На зароблені гроші купувала не цукерки чи якісь зацхянки, а м’ясо, хліб, картоплю і чоботи на осінь собі і сестрам.

Коли Лілі було 14 років, мама вигнала їх з сестрою з дому. Дівчата жили самі у крихітній орендованій квартирці. Працювали офіціантками. Приходили додому – падали з ніг.

І весь цей час Ліля мріяла бути перукарем. Подругам завжди робила зачіски, макіяж, вигадували образи. Одного разу вона ризикнула і всі свої заощадження вклала у навчання – стала дипломованим перукарем-стилістом. Нарешті почала заробляти гроші улюбленою справою. І немалі гроші – у Лілі чудово вдавалося робити жінок красивими. Дівчина вигравала конкурси, стала найкращою в Івано-Франківську, далі було четверте місце на чемпіонаті України з вечірніх зачісок. Її замовляли як весільного стиліста по всій Україні. Щодня о 4-й ранку підйом, і до ночі фарбувала.

Попри це, вона ще танцювала в шоу-балеті і працювала в модельній школі. І дуже багато вчилася перукарському мистецтву, та й досі вчиться, каже, що лише у найкращих. Розвиток – це те, на що Ліля ніколи не шкодує ресурсів: «Як казав один бізнес-тренер, щоб робити гроші, треба вкладати гроші. Інакше не буває».

У 20 років вона стала законною опікункою молодших сестер. Мама кудись поїхала, і понині її нема. Потім у Лілі був невдалий шлюб з домашнім насиллям. Двоє дітей. Втеча від тирана. Робота з психологами. Нарешті спокій. І нове, але цього разу справжнє кохання.

«У дитинстві я не мріяла кимось стати чи кудись поїхати. Лише уявляла, яка щаслива у мене буде сім’я, як я любитиму своїх діток, дам їм захист і тепло, – каже Ліля. – Думаю, все вдалося. Хоча я не дозволяю, аби діти вилізли мені на голову. Хочу, щоб вони виросли самостійними, не примхливими, без претензій до людей, але любленими. Це дуже важливо – відчувати, що тебе люблять».  

Колористка каже, що не вміє зупинятися: добралася до однієї цілі – взялася за іншу. Вона ніколи не тринькала гроші і не мріяла про розкішні будинки з височезними парканами, заради яких люди все своє життя кладуть. Ліля лише мріє подорожувати світом і показати цей світ своїм дітям.

Наталя МОСТОВА