У холі будівлі Долинської міськради діє виставка ікон і олійного живопису.
Охочих відвідувати літній курс «Іконопис та олійний живопис» від Студії Мистецтв було чимало. Однак обрати всіх і одразу не було можливості, пише «Галицький кореспондент», посилаючись на міського голову Долини Івана Диріва.
Керівниця Студії та викладачка Ірина Дмитрів щиро ділиться враженнями і не приховує захоплення:
“Роботи від «новачків» у мистецькій справі чудові. Малювали так, як підказує серце. Тому й витвори живі, наче схожі між собою, але насправді різні”, – підкреслює Ірина.
Кожен мав можливість спробувати себе і власноруч написати ікону. Окрім того, це прекрасна нагода творчо і незабутньо провести час. А створена ікона буде неперевершеним дарунком для мами, тата, дідуся, бабусі чи інших рідних з нагоди свята або ювілею.
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Це назва роботи Володимири Кабаченка 1993 року, що була представлена на одній із «Імпрез» в Івано-Франківську. Саме ця назва, як на мене, найкраще характеризує те, що відбувалося тоді у мистецькому житті міста, а також почасти теперішнє сприйняття довколаімпрезних експозицій у Музеї мистецтв Прикарпаття та виставковій залі Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України. Цьогоріч минає
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи