Івано-Франківськ – доволі комфортне та безпечне місто для життя і роботи. Воно дає безліч можливостей для особистого та кар’єрного розвитку. Здавалося б – живи і радій, та от людям з особливими потребами немає чому радіти, бо місто закриває перед ними такі бажані можливості.

Незважаючи на інвалідний візок, люди з особливими потребами хочуть жити повноцінним життям, на яке мають право. Вони розумні, талановиті, перспективні, прагнуть здобувати освіту, працювати й відпочивати. Та для реалізації бажання жити на рівних з іншими одного «хочу» виявляється замало.

 

Краще добре їхати…

Найголовнішою умовою повноцінного життя, перш за все, є доступна інфраструктура міста. А нею Івано-Франківськ похизуватися не може. Відсутність нормального доступу до медичних, освітніх, адміністративних та культурно-розважальних закладів обмежує життя людей на інвалідних візках. Подібні обмеження штучно викликають відчуття меншовартості, що, у свою чергу, призводить до незадоволення та обурення.

Серед лідерів за недоступністю у нашому місті є громадський транспорт. Високі сходи та відсутність спеціально відведеного місця для інвалідного візка у тролейбусах і маршрутках створюють чималі незручності. Однак з появою нової транспортної системи руху громадського транспорту ситуація дещо змінилася на краще.

За словами директора комунального департаменту Івано-Франківська Михайла Смушака, заміна старих автобусів на нові великогабаритні відбувалася з урахуванням потреб інвалідів. «Ми передбачили, що на кожному маршруті обов’язково має бути 10% автобусів, які обладнані пандусами. Це була наша обов’язкова умова, всі її виконали», – розповів він.

Смушак також наголосив на тому, що хоч пандуси має лише половина автобусів, проте всі вони – з низькою підлогою. Також нові автобуси мають спеціальне місце для візочників, але воно, щоправда, без паска безпеки.

 

Брак пандусів і туалетів

Не меншою проблемою є відсутність пандусів у найвідвідуваніших місцях Івано-Франківська. У місті є безліч споруд, до яких ведуть стрімкі сходи. Для того, щоб потрапити всередину, людині з обмеженими фізичними можливостями необхідно подолати цілу смугу перешкод. А для когось – можливо, перебороти внутрішній дискомфорт, знайти кремезних чоловіків, попросити їх про допомогу.

У місті, звісно, можна знайти будівлі з пандусами, але вони не відповідають елементарним нормам безпеки. Проїхавшись по двох вузьких бетонних смужках, можна серйозно травмуватися: один необережний рух – і додаткове каліцтво забезпечене.

Щодо спеціалізованих туалетів, то тут ситуація неоднозначна. Навіть якщо вони є, це ще не гарантія того, що вони не замкнені на ключ, як, наприклад, у торговому центрі «Арсен».

Водночас є й позитивні зміни, хоч вони відбуваються дуже повільно. Про це розповідає представник Національної асамблеї інвалідів України Микола Макар: «Проблем щодо доступності в місті та й по області взагалі є багато. Але я завжди кажу: де є активна позиція громадян, навіть наших на візках, там завжди відбуваються зміни. Навіть якщо взяти законодавчу базу, там є всі підстави і механізми зробити той чи інший об’єкт доступним для візочників. Дехто зі здорових громадян починає розуміти, що є люди, яким не потрібна допомога чи жалість, а лише елементарна доступна інфраструктура. Часто такі люди пропонують свої послуги. Разом зі спільнотою «Теплого міста» планували прокласти доступні маршрути по місту. Суть така, що від місця, де живе візочник, проводиться реконструкція по маршруту, яким людина їздить дуже часто. Потім в Інтернеті позначаються доступні по маршруту аптеки, магазини, туалети».

Звичайно, спочатку потрібно створити умови, щоб людина потрапила на вулицю. Зазвичай на цьому все і закінчується, продовжує Микола Макар. Хоча є й позитивні приклади створення доступної інфраструктури у місті. Це пристосований туалет на залізничному вокзалі та встановлений ліфт, пандус і туалети після реконструкції в драмтеатрі.

«Я як представник НАІУ, звертаюся до людей з інвалідністю, особливо візочників. Не мовчіть, окрім нас самих та наших родичів, ніхто не вирішить наші проблеми. Державі зараз не до нас», – наголошує пан Макар.

 

Де взяти гроші

За які кошти можна створити потрібну інфраструктуру?

«Норми Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 р. N 875-XII, а саме статті 10-11, стверджують: «Органи місцевого самоврядування мають право утворювати цільові фонди соціальної допомоги інвалідам, які є складовою спеціального фонду відповідного місцевого бюджету. Порядок і умови витрачання коштів цих фондів визначаються органами місцевого самоврядування з урахуванням пропозицій громадських організацій інвалідів». Також, відповідно до норм ст. 27 цього закону, «планування і забудова населених пунктів, формування мікрорайонів, проектування, будівництво і реконструкція об’єктів фізичного оточення без пристосування для використання інвалідами не допускаються». Фінансування зазначених заходів здійснюється за рахунок власників (балансоутримувачів) об’єктів або орендарів згідно з договором оренди, – розповіла керівник громадської організації «Ти потрібен», юрист Лілія Вірьовкіна.

Чи мають звичайні громадяни та громадські діячі бути залученими до створення подібної соціальної інфраструктури?

Так. І це також вимога чинного законодавства. У ст. 27 також закріплено, що планування і забудова населених пунктів, формування мікрорайонів, проектування, будівництво і реконструкція об’єктів фізичного оточення здійснюється з урахуванням думки громадських організацій інвалідів.

Крім того, є загальні вимоги у всіх нормативно-правових актах України, які так чи інакше регулюють норми міського будівництва. Це закони «Про основи містобудування», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про архітектурну діяльність» тощо. Тому не можна вважати вимоги до інфраструктури локальними або такими, які суперечать іншому виду законодавства, як часто це буває в юриспруденції, а необхідно привести інфраструктуру міста в такі умови, щоб інваліди могли вільно нею користуватись.

Люди, які страждають від відсутності пристосування для інвалідів, можуть звернутися із позовом до суду. І якщо суди України можуть стати на бік влади, то Європейський суд з прав людини однозначно прийме сторону інваліда, наголошує юрист.

 

Ефективна перевірка

Так вже повелося в нашій країні: коли виникають проблеми, люди не квапляться просити допомоги у держави, бо здебільшого самі спроможні дати собі раду. Однак ті, хто пересувається на інвалідних візках, – не та категорія населення, яка повинна самотужки створювати собі умови для рівноправного життя у суспільстві, постійно вказувати пальцем на ті об’єкти, які потребують реконструкції.

Міській владі Івано-Франківська, очевидно, слід приділяти більше уваги проблемам, з якими люди на візках стикаються щодня. Міський голова Руслан Марцінків міг би урізноманітнити свої ранкові об’їзди міста, перевіряючи  інфраструктуру і на доступність для візочників. А щоб перевірка була ефективнішою, Руслан Романович (чи хтось із його найближчого оточення) у рамках експерименту могли б спробувати провести хоча б півдня в інвалідному візку.

Багато людей на інвалідних візках сподіваються, що колись вони таки зможуть отримати омріяну доступну інфраструктуру в обласному центрі. Скільки таких людей в Івано-Франківську? Статистику наводити не будемо, бо хіба цифри мають якесь значення? Навіть якщо б це була тільки одна людина, то, безсумнівно, вона гідна того, щоб почувати себе вільно у рідному місті.

Іванна ВІНТОНЯК