Віднедавна у міському парку відпочинку та культури імені Тараса Шевченка в Івано-Франківську з’явилася хатинка для буккросингу. Здавалося б, ініціатива хороша, адже тепер з’явилося місце, де можна легко обмінятися книжками, не користуючись бібліотеками.

Та чи є попит на таку послугу серед франківців? Чи повертатимуть вони позичені книжки в хатинку та чи приноситимуть їх сюди з дому? А головне – чи не пошкодять новий об’єкт вандали?

Що таке буккросинг?

Якщо говорити просто, то буккросинг – це коли людина, прочитавши книжку, залишає її у громадському місці, щоб хтось інший теж міг її  прочитати. І після цього процес повторюється.

Ще у травні 2002 року у США ідею буккросингу запропонував спеціаліст з інтернет-технологій Рон Хорнбекер. Щоб з’ясувати, чи працюватиме такий метод, він залишив 20 книжок з пояснювальними написами в холі свого готелю. Згодом створив власний сайт, на якому через пів року вже було близько 300 активних користувачів, які віддавали свої книги і приводили нових учасників.

У квітні 2003 року сайт для буккросингу налічував уже 113 тисяч учасників, а саме слово «буккросинг» зайняло офіційне місце в Короткому словнику Оксфордського університету.

Ініціатива настільки сподобалася людям, що буккросинг навіть став частиною сюжетної лінії в австралійській мильній опері «Сусіди». Станом на листопад 2014 року на спеціалізованому сайті було зареєстровано більше 13 мільйонів книг, і їх кількість не переставала рости.

У липні 2007 року Сінгапур став першою офіційною буккросинговою країною у світі. Ініціативу запровадили спільно з Національною бібліотекою, у країні з’явилося 2000 офіційних зон буккросингу. Потім такий проєкт почав розвиватися й у інших країнах, зокрема в Італії, де його називають PassaLibro.  У 2014 році «безпечні полиці» нарешті з’явилися в Україні – у Львові, Києві, Херсоні та Хмельницькому.

Не продавати чи нищити, а читати разом

Коли у міському парку імені Тараса Шевченка біля відпочинкової зони, що поблизу верхнього озера з фонтаном, відкрили будиночок для буккросингу, то вже наступного дня там було чотири книги, серед них – «Майдан. Таємні файли» братів  Капранових та «Характерник» Василя Шкляра, а також декілька журналів для наймолодших читачів.

Франківці з цікавістю заглядали у хатинку для книг. Дехто одразу брав книжку та читав її на лавці, а потім ставив на місце. Наступного дня цих книжок уже не було, натомість там з’явилися нові.

Директорка «Центру розвитку міста і рекреацій» Руслана Василюк розповіла, що хатинка для буккросингу – одна з цікавинок, якими хочуть наповнити реконструйований парк.

«Ми шукаємо нові ідеї, тому вирішили запровадити у нас популярний за кордоном буккросинг. У такий спосіб будемо намагатися прищеплювати звичку до читання і популяризувати українську літературу, наших молодих письменників», – каже вона.

Відкриття хатинки для книжок планувалося навесні, але через карантин довелося реалізацію планів змістити. «Сподіваємося, такий проєкт у нас приживеться. Перші книги швидко розібрали, сподіваюся, як тільки їх прочитають, то повернуть. Добре було б, якби на місце тієї книги, яку беруть почитати, одразу ставили іншу», – зауважила Руслана Василюк.

Біля хатинки для буккросингу немає таблички з роз’ясненням, що і як слід робити з книжками. Вважається, що люди самі здогадаються, як це працює. Коли бачитимуть, що хатинка порожня – розумітимуть, що треба щось принести. Біля будиночка є велика лавка, де можна посидіти з книжкою чи навіть прилягти.

«Головне, щоб книжки повертали, щоб сформувалася культура буккросингу. Переживаємо і про те, щоб хатинку не зруйнували. І тільки камерами спостереження тут не зарадиш, все залежить від людей, їхнього виховання», – вважає директорка «Центру розвитку міста і рекреацій».

Взяв чужу – поклади свою

Для Івано-Франківська буккросинг – явище не нове. Його використовують у центральні міській дитячій бібліотеці. Колись він був й у Книгарні «Є», але, на жаль, там «не прижився».

Завідувачка центральної дитячої бібліотеки в Івано-Франківську Марія Железняк каже, що буккросинг працює у них уже не перший рік і читачі такою послугою задоволені.

«Наші читачі приносять книги, беруть самі почитати, а також дарують книги в бібліотеку. У нас це все працює за стандартами. Ви приносите книгу, а з собою забираєте ту, яка у нас є на полиці. Це насправді дуже потрібна акція. Зважаючи на те, що зараз книги дорогі», – зауважує Марія Железняк.

Якщо людина прочитала книжку і впевнена, що більше не повернеться до неї, то може поділитися нею з іншими – ось що таке буккросинг.

«Це фактично обмін книгами. Звісно, книгу можуть не принести, але це все на совісті тієї людини. Ми маємо дорости до цього», – вважає бібліотекарка.

 Автобус із книгами – бути чи не бути?

Ще у 2019 році міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків запропонував керівникові КП «Електроавтотранс» Віталію Голутяку перетворити один зі старих списаних тролейбусів на так званий «книжковий автобус». Ми поцікавилися, яка тепер ситуація з цією ініціативою.

 «Автобус для книг уже підготували, але його мають робити інші виконавці. Це уже не наш проєкт – його має виготовляти один клуб. Ми сидіння зробили, транспортний засіб переобладнали, він на ходу, але поки що всередині ще нічого немає. Та з часом він би мав з’явитися», – каже Голутяк.

«Ми за» – «А ми проти»

Щодо буккросингу франківці мають різні погляди. Дехто вважає таку ідею вдалою та потрібною, але є й ті, хто ніколи б не залишив книгу для когось – бо невідомо, що з нею зроблять далі.

Франківка Оксана Депутат каже, що буккросинг у громадських місцях та посеред вулиці – це дуже романтично і красиво. Але є й мінуси, оскільки багато хто забирає книги не для читання, а для того, щоб продати або ще гірше – здати на макулатуру.

«Сподіваюся, згодом люди зрозуміють, що це важливо для кожного з нас. Читати – модно! Я обов’язково долучусь до цього проєкту у нашому місті. Я за те, щоб книжки виконували своє призначення, а не припадали пилюкою на полицях. Люди мають зрозуміти, що віддавати прочитані книжки – це нормально», – вважає жінка.

А от Анжеліка Курико іншої думки. За її словами, залишати книгу для невідомих – те ж саме, що просто викинути її. Ніколи не знаєш, в чиїх руках вона опиниться.

«Я нікому не забороняю залишати книги. Та сама б так не зробила. Не дуже б хотілося, щоб літературою розпалювали багаття або продавали її, аби купити пляшку горілки. Якщо я хочу поділитися книгою, яку прочитала, то дам комусь із рідних чи друзів. Або ж напишу пост у Фейсбуці про те, що знайшла чудову книжку, і запропоную її почитати», – вважає Анжеліка.

Ольга Тугай нещодавно дізналась про місце в парку, де можна взяти книжку і безкоштовно почитати. Вважає, що сама ідея буккросингу хороша, але є декілька нюансів.

«Пам’ятаю, як в одному кафе було місце, куди люди приносили свої книги для інших. І скажу вам чесно, це був зовсім не цікавий формат. Напевно, приносили те, що самі не хотіли читати. Важливо також, щоб люди були сумлінними. Щоб не взяв книгу, а потім – забув, не зміг, не захотів повернути. Та я вважаю, що це чудова ініціатива, і сподіваюся побачити розвиток буккросингу в нашому місті», – зауважила франківка.

Ріта БОДНАР