Днями минув рік, як загиблого в зоні АТО Ігоря Денисіва поховали на його батьківщині, у Долинському районі. Щоправда, не у рідній Новоселиці, а там, де він до мобілізації проживав з дружиною та дітьми – у Княжолуці. Та навіть після смерті чоловіка у його родині немає злагоди. Раніше чвари стосувалися грошей – матеріальної допомоги, яку виплачують родичам загиблих учасників АТО (див. статтю «Життя після смерті» у номері «ГК» за 14 травня 2015 р.). Тепер – місця поховання. І мати, і дружина вирішили поставити пам’ятник на могилі Ігоря Денисіва, але кожна від себе.

 

Поділені гроші

Як повідомила колишня дружина Ігоря Оксана Денисів (подружжя було розлучене, але проживало в домі жінки і вело спільне господарство), допомогу розділили порівну на п’ять частин між нею, двома дітьми і літніми батьками чоловіка. Щоправда, їй довелося доводити у суді факт спільного проживання, щоб отримати свою частку спадку від чоловіка.

«У суді нас визнали однією сім’єю, адже було багато свідків, які підтвердили, що ми жили разом. Після цього був ще один суд, де мені присвоїли статус вдови. Чи буде мені виплачуватися пенсія, точно не знаю. Нині отримую пільги на комунальні послуги», – сказала Оксана.

Щомісячну пенсію від держави отримують батьки і діти загиблого. Крім того, родичі отримали одноразову виплату після смерті учасника АТО. Це 609 тис. грн. з державного бюджету, які поділили на п’ятьох. З бюджету області виплатили по 50 тис. грн. батькам та дітям і дружині Ігоря Денисіва. Жінка сподівається, що додатково виділять ще 25 тисяч, щоб було у всіх порівну. З районного бюджету допомога склала 100 тис. грн., сторони отримали по 50 тисяч.

За отримані після смерті чоловіка кошти вдова збудувала будинок. Він невеликий, у ньому п’ять кімнат, гардероб, санвузол та кухня. Це спадок дітям від батька.

У кожного свій пам’ятник

Після врегулювання матеріальних конфліктів почалися нові. Родичі не можуть визначити, хто ж має ставити пам’ятник на могилі Ігоря Денисіва. Зі слів вдови, на річницю смерті чоловіка приїхали бійці з цілої області, а зі сторони його родичів не було нікого. Поминки вдова робила за власний кошт.

«Свекруха хоче поставити пам’ятник, а мене не вписуватиме в число тих, хто скорбить за померлим. Вони з сестрою чоловіка просили в адміністрації кошти на встановлення пам’ятника. Гроші їм виділили. Та на могилу вони не приходять. Але якщо мама так скорбить за сином, то чому їй до цього байдуже? Коли виникла пожежа на могилі, ніхто там порядок не зробив. Я купила новий хрест, вінки, поставила фотографії. Після цього вони поділили могилу надвоє, купили квіти і теж поставили. А тепер хочуть за чужий кошт ставити пам’ятник», – розповіла Оксана Денисів.

Жінка хоче поставити пам’ятник сама, за власні кошти. Він буде з граніту і коштуватиме 47 тис. гривень. Планувала поставити його на могилі чоловіка влітку цього року.

Ні Оксана, ні діти Михайло та Юлія, з матір’ю Ігоря Денисіва не спілкуються.

 

«І на тому буде квітка»

За отриману частку мати загиблого атовця також збудувала дім. «Хату будую для себе, у мене вона стара. А що, я мала гроші попустити? У мене ще є двоє дітей», – сказала Анна Денисів.

На думку жінки, держава поділила допомогу порівну. А от про пам’ятник для сина подбали лише вони з чоловіком. «У нас в домі була комісія з райдержадміністрації, чиновники запитували, хто буде робити пам’ятник. Я відповіла, що син мій не з інтернату. Це моя дитина, і я вартую зробити синові пам’ятник. Чого хоче невістка, я не знаю. З нею ми не спілкуємося, не зустрічаємося. На другий день після смерті сина вона мені заявила: якщо мені щось не подобається, то не буде приходити ні вона, ні діти», – розповіла жінка.

Каже, що з внуками бачилася біля могили, діти не промовили до неї жодного слова. «Коли в малого спитала, чого він зі мною не здоровається, відповів, що я забрала їхні гроші. Значить, вони таке почули вдома. Якби невістка була мудрою жінкою, відправила б дітей до мене. Я їхня баба і їх би не образила», – продовжила вона.

За словами Анни Денисів, після загибелі син лежав вдома, а родичі її просили, що хочуть забрати тіло. «Як мама я послухала, поступила по-людськи. Подумала тоді, діти підростають, будуть до батька ходити на цвинтар. А все обернулося в інший бік, і мене тепер звинувачують, що я не ходжу на могилу сина, похованого в іншому селі», – сказала мати Ігоря.

Коли відзначали рік по смерті сина, жінка найняла службу у церкві, за свої гроші накрила стіл для тих 30-ти людей, які прийшли вшанувати пам’ять сина. За її словами, невістка робила поминки за кошт адміністрації і навіть не згадала про батьків загиблого.

«Я не хочу сваритися, але я його мама, а вона розведена з ним 11 років. Вона – ніхто. І я не дозволю, щоб вони ставили пам’ятник на могилі мого сина. Вони без мого відома поїхали за тілом сина, але не мали права без батьків цього робити. Так виходить, ніби вони його вкрали. Невістка всім розказує, що я не була на похороні. Якщо я їй дозволю поставити пам’ятник, то вона скаже, що мама навіть пам’ятник не поставила. Якщо вони зроблять пам’ятник, я зроблюся дурною, заявлю в міліцію, потім я його поб’ю і поставлю свій», – попереджає Анна Денисів.

«Якщо невістка поставить пам’ятник, ми його розіб’ємо, переховаємо брата в Новоселицю. І на тому буде квітка», – додає сестра загиблого Леся Крисіна.

Вартість пам’ятника, який батьки мають намір поставити на могилі сина, – 31 тис. гривень. 20 тис. грн. виділили з районного бюджету, а 11 тис. доплатили, як стверджує мати, зі своєї кишені. Всі роботи з виготовлення пам’ятника завершили ще влітку минулого року.

 

Горем не об’єднані

Голова Спілки воїнів АТО Долинського району Олег Петрів розповідає, що до нього звернулася дружина загиблого, хотіла зробити пам’ятник під егідою Спілки.

«Цю справу сторони мають вирішити між собою. Вони вже могилу поділили надвоє. Як я підозрюю, на могилі буде стояти два пам’ятники. На найближчих зборах учасників Спілки ми вирішуватимемо питання щодо родини Денисівих. Помирити їх не зможемо, але принаймні поговоримо з обома сторонами, щоб врегулювати конфлікт», – пообіцяв військовий.

На жаль, така ситуація непоодинока. Як стверджує Олег Петрів, конфлікти є майже у кожній родині загиблого учасника АТО. Там, де є гроші, немає злагоди. Навіть між людьми, яких мало б об’єднати спільне горе.

Ірина ФЕДОЛЯК

 

 

У статті “Життя пісдя смерті” ми писали, що на Долинщині родичі не можуть поділити спадок загиблого учасника АТО