Як каже народна мудрість: “Літній день рік годує”. Наприкінці червня зернозбиральна техніка розпочала роботи на полях «Ґудвеллі Україна». Цього року для нашої країни особливо важливо, щоб всі аграрії мали змогу зібрати зерно. Отож, ми поспілкувалися з Мортеном Альбертсеном, керівником автопарку, ферми ВРХ та біогазу «Ґудвеллі Україна» про збір урожаю на полях агрокомпанії.

Мортене, розкажіть, будь ласка, як проходять жнива цього року?

Все просувається дуже-дуже добре. Ми почали роботи в полі майже на два тижні раніше, і все вдалося закінчити до дощу. Першим ми збирали озимий ячмінь, все зерно успішно завезли на зерносклади, воно добре зберігається і має ідеальну якість.

Зараз ми працюємо на полях, де жнивують озиму пшеницю та ріпак. На сьогодні ми вже зібрали зерно з перших кількох тисяч гектарів.

Що можете сказати про урожайність цього року?

Урожайність вище середньої. Я б не поспішав з оголошенням будь-яких цифр поки що, але результати дуже добрі. Головна причина цього – процеси виконані успішно і вчасно. Нам допомогла добре спланована стратегія догляду за полями на основі минулорічного досвіду, плюс, використали нові технології, коли додається тільки те і там, де потрібно. Помірна зима і весна теж зробили свій внесок. Ну, і звісно, трохи удачі.

Для чого вам потрібна солома і чому саме ви виконуєте роботу по тюкуванні? (Мортен самостійно працює в полі на техніці, яка формує солому в тюки)

У нас є близько 200 голів ВРХ, яким солома потрібна для підстилки і в корм. Це не дуже багато корів, і не дуже великий об’єм соломи. Така техніка трохи специфічна в користуванні, тому я сам вирішив виконати цю роботу. Адже той, хто не любить працювати руками, хоча б час від часу, той не має відчуття, що таке справжня праця.

Дякую, Мортене! І ще, з Вашого дозволу кілька питань загального плану. Ви є громадянином Данії, однак від початку агресії рф перебуваєте в Україні. Чому не поїхали в Данію і чи не було Вам страшно залишатися тут?

Після 9 років проживання в Україні, моє відчуття дому змінилося. Я їду додому в Данію і повертаюся додому в Україну, і я тут весь час. Я закохався в цю країну 9 років тому і я вважаю, що мій дім тут. Тому, я думаю, що не слід звідси їхати, бо прийшли росіяни. Якщо хтось і має піти, то це вони.

Загроза ракетних ударів тільки розлютила мене. Ми з дружиною вирішили, що не будемо нікуди їхати, ми залишимося тут і будемо робити те, що можемо, аби допомогти. У нас жили переселенці з Харкова і Києва, з якими ми стали друзями на все життя. Ми волонтерили. Дружина захотіла приєднатися до територіальної оборони на наступний день від початку війни. І я, звісно, не міг дозволити їй одній це зробити і тому теж записався. Проте, мені так і не зателефонували.

Я не міг просто сидіти і спостерігати. Я відчував, що я потрібен на роботі і знаю, що це було важливо для моїх колег.

Яка Ваша думка щодо українців, і їх поведінки в нових умовах?

Я ніколи не забуду перший день, коли мені зателефонував друг і повідомив, що йдуть обстріли. Але за перші кілька годин того дня, я побачив, наскільки всі українці об’єдналися і всі розуміли, що якщо ми не будемо стояти разом, ми програємо. Єдність українців виняткова і це вражає мене до сьогодні. Воїни, волонтери, всі люди, які їдуть на передову і в гарячі точки. Для мене була б честь називатися українцем. Я не маю ані найменшого сумніву, що Україна вийде переможцем.

Чи хотіли б Ви щось сказати для читачів?

Тим, хто далеко від передової, як ми, бажаю цінувати все, що у нас є, кожну дещицю свободи, можливість вигулювати собаку, косити траву, збирати ягоди в саду. Адже багато надзвичайно відданих людей ризикують своїм життям у боротьбі з ворогом, щоб ця можливість була у нас. І вам слід цінувати це і не соромитися цього і робити все можливе, щоб допомагати. Купуйте, підтримуйте економіку, ходіть на роботу – це все потрібне. Виграє війну той, хто довше витримає, хто може дотримуватися нормального розпорядку хоча б десь.
А для захисників хочу сказати: Ніколи, ніколи не здавайтесь! Наша віра у вас непохитна, моя особливо!