1 листопада — день народження легендарного командира та провідника Дмитра (Да Вінчі) Коцюбайла.
Про це розповіли на сторінці окремого батальйону “Вовки Да Вінчі”.
Командир завжди об’єднував людей навколо ідеї боротьби за свободу України. Його харизма, лідерство та рішучість надихали побратимів і волонтерів, допомагали створювати міцний бойовий колектив. І сьогодні, після його героїчної загибелі, пам’ять про нього продовжує об’єднувати всіх, хто цінує його подвиг і робить все задля майбутнього України.
Сьогодні, на честь дня народження Да Вінчі на Донеччині відбулося урочисте відкриття пам’ятної стели на його честь.
Встановлення цього меморіалу саме в цьому регіоні має глибоке символічне значення, адже саме тут Дмитро воював проти російського загарбника з 2014 року до 2023 року, коли героїчно загинув, захищаючи Україну.
Да Вінчі став справжнім символом мужності та відданості своїй країні, першим добровольцем, якому було присвоєно звання Героя України за життя. Він вірив у свободу і суверенітет України, віддавав усі свої сили, захищаючи її незалежність, особливо на Донеччині, де пройшли більшість років його боротьби.
“Відкриття стели на його честь є виявом глибокої шани до його подвигу. Це місце буде нагадуванням про жертовність і силу духу тих, хто бореться за вільну Україну, та важливістю пам’ятати і вшановувати героїв, які віддали своє життя за нашу спільну свободу”, – зазначають у дописі.
Пам’ятну стелу створив український художник Саша Ком’яхов. Він є автором візуальної айдентики батальйону “Вовки Да Вінчі”, а також бойового шеврону підрозділу, який вручав бійцям Да Вінчі.
Золото і світло – це мабуть, перше, що спадає на думку, коли стоїш в оточенні робіт Олега Заставного. Зрештою, виставка має назву «Світло без тіні». Інакше, певно, зі справжнім світлом і не може бути. Та й бачити усе, що довкола нас, можемо завдяки світлу. І вже на виставці пригадала собі, що росла з
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи