Наприкінці лютого Івано-Франківськ відвідала група журналістів та громадських активістів з Донеччини в рамках проекту «Схід – Захід разом», який організував Донецький прес-клуб за фінансової підтримки посольства США в Україні.

Важливість цього проекту важко переоцінити, адже два з половиною десятиліття незалежної України провідні політичні сили займалися розколом українського суспільства, опираючись на відмінності в нашому менталітеті та використовуючи фальсифіковану радянською владою історію. І їм це непогано вдавалося. Західна Україна, а особливо Галичина, подавалася як основний ворог народу, причому не уточнювалося, якого саме – чи то українського, чи то народу України. Всіх так званих «западенців» вважали екстремістами, терористами, які нічого не роблять і яких потрібно годувати. Донбас у Західній Україні мав не кращий імідж: його населення сприймали як простих робітників, які після важкого робочого дня напиваються і, крім шахти і алкоголю, нічого не знають. Насправді все не так, проте реалії приховані за лаштунками політики, нетерпимості і ворожнечі.

У цьому я переконався ще у вересні минулого року, коли в рамках проекту «Схід – Захід разом» відвідав Дзержинськ, Дружківку, Краматорськ, Слов’янськ, Білозерське та Добропілля. Тоді я збагнув, що люди всюди одинакові, всі ми живемо в одній країні, на одній землі і з однією мрією – про краще майбутнє і мирне небо над головою. Народ всюди втомився від страху війни, від можливих бомбардувань, від очікувань синів з фронту, від страху втратити друзів, від життя на валізах і т.д. Тому при зустрічах завжди знаходимо багато точок дотику, спільних сторінок історії, тем для розмов і, що найважливіше, бачимо наше майбутнє разом. Незважаючи на те, що нас століттями розділяли, а в радянські часи фактично здійснювали цілеспрямовану політичну операцію зі знищення всього українського, що доходило до злочинів проти людства, як-от Голодомор та репресії, сьогодні ми можемо думати і мріяти однаково, попри різницю в менталітеті.

Дводенний візит гостей з Донбасу був насичений багатьма зустрічами, подіями, екскурсіями та міні-шопінгом у сувенірних крамницях Івано-Франківська. Все розпочалося з приїзду потяга «Київ – Івано-Франківськ» о 05:45 ранку і екскурсії ще практично нічним містом. Спершу голова правління ГО «Всеукраїнське об’єднання переселенців Донбасу та Криму» Лариса Пантелюк організувала теплий прийом.

Наступна зустріч відбулася в Івано-Франківській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Івана Франка, де діє постійний куточок Донеччини, в якому можна ознайомитися з історією, культурою цього регіону, літературними творами митців з різних куточків Донбасу. У рамках зустрічі обговорювали важливість культурного діалогу між нашими областями.

 

Також цього дня вдалося відвідати Музей Небесної сотні і віддати шану нашим захисникам Батьківщини, які поховані в Меморіальному сквері. Гості були вражені атмосферою музею, їх дивує, чому в інших містах України не відкривають такі центри пам’яті, а лише обмежуються експозиціями в загальних музеях.

Ввечері, вже під час неформальної бесіди за чашечкою чаю, емоції лилися рікою. І від краси міста, і від його інфраструктури, і від мого «тут недалечко», адже весь день ми проходили пішки, а відстані і справді великі, але це я усвідомив, коли вже вдома сидів перед картою з відчуттям, ніби в мене немає ніг. Висновок був один: Івано-Франківськ – це європейське місто, всім містам України потрібно до цього прагнути.

Наступний робочий день розпочався в Центрі допомоги переселенцям, де його керівник Леся Аронець розповіла про проблеми, з якими стикаються люди, переселяючись із зони конфлікту на сході України, і шляхи їх вирішення.

Розширена зустріч відбулася з головою ГО «Центр допомоги «Людина» Наталією Любомирівною Чаплинською, на якій також були присутні багато громадських активістів міста. Зокрема, в рамках зустрічі говорили про таких видатних людей, як Олекса Тихий та Опанас Заливаха, наголошуючи, що їхня творчість – це той культурний місток між Прикарпаттям та Донеччиною, який потрібно використовувати для об’єднання наших регіонів. Євген Фіалко, журналіст і громадський активіст з Дружківки, передав рукописи Олекси Тихого та малюнки Опанаса Заливахи.

Заступник голови ГО «Д.О.М.48.24» (Дій! Обирай майбутнє!) Олеся Архипова розповіла про діяльність їхньої ще досить молодої організації, адже саме в цей час у місті проходив фестиваль «Відкритий театр», організований членами цієї організації. Наталя Чаплинська також розповіла про роботу з переселенцями, зокрема щодо надання психологічної і гуманітарної допомоги, яку ГО «Центр допомоги «Людина» збирає з різних країн світу та з нашої області і передає для переселенців, що проживають як на Прикарпатті, так і в інших куточках нашої держави.

Коли учасники проекту від’їжджали, вони були сповнені емоціями та враженнями. Нові знайомства показали мені, що немає відмінностей між галичанами та донеччанами. Всі ми мислимо одними категоріями, живемо в тих самих соціальних реаліях, і всі ми любимо Україну. І незважаючи на те, що перебуваємо ми на різних «полюсах» України – як географічних, так і ментальних, всі ми прагнемо кращого майбутнього для нашої Батьківщини, для наших дітей, які живуть і будуть жити на цій Богом даній землі.

Юлю, Лєно, Аліно, Світлано, Оксано, Сашо, Вадиме, Євгене Борисовичу, Денисе, Сергію, дуже Вам дякую за цей візит, ви неймовірні!

Також велике спасибі організаторам проекту Тетяні Михайловій та Світлані Агаджанян. Міцного здоров’я вам і багато сил, щоб творити краще майбутнє України!