Вир війни жорстокий, випробування важкі. Хтось воював, хтось виживав, хтось пристосувався. Так, 13 липня 1945 р. у Берліні відділом СМЕРШ[*] за зраду Батьківщині був заарештований Ярослав Федорович Харун, уродженець села Вікторів Галицького району, який під час затримання видавав себе за поляка Яніслава Хаме. Ярослав народився 1920 р. в селянській родині, здобув шестирічну освіту. Після закінчення школи селянин працював у господарстві свого батька до квітня 1939 р., а впродовж квітня-грудня 1939 р. – вантажником у м. Станиславові, у штаті контори ресторанів. Через важку роботу він звільнився і повернувся до батьків, а під час німецької окупації добровільно пішов працювати в поліцію, де пробув з серпня до жовтня 1941 р.

У поліції п. Я. Харун охороняв військове майно на залізничній станції міста. Перед звільненням зі служби 6 днів був у команді зі знищення євреїв. Цю структуру використовували для викопування ям і закопування розстріляних євреїв.

Поліцай їздив у Станиславівську тюрму і автомашинами привозив євреїв до місця знищення. Особисто доставив 20 осіб, серед яких були діти 9-10 років і люди 70-80 років. Розстріли відбувались у с. Павелче (з 1946 р. с. Павлівка). Жертви спочатку викопували ями площею 15 кв. м і 3 м глибини. Привезених євреїв підводили до ями, і гестапівці впритул їх розстрілювали. Під час слідства Ярослав стверджував, що за його присутності в лісі розстріляли близько 1200 осіб і більше 700 на єврейському цвинтарі в місті. Він сам нікого не розстріляв, це робили 12 осіб з гестапо.

У поліції Харун отримував 250 рейхсмарок платні, пайок, йому видали мундир, гвинтівку, боєприпаси, а також він був звільнений від сільськогосподарських податків на користь рейху. Свій вибір про співпрацю з окупантами поліцай пояснював бажанням покращити матеріальне становище, отримати їжу, зарплату і тим, що робота була неважкою.

Після звільнення з поліції Харун повернувся до батьків. У березні 1942 р. через важке матеріальне становище добровільно поїхав на роботу в Німеччину. Після триденного перебування в розподільчому таборі м. Бранденбурга Бюро праці направило його на роботу в с. Грос Цітен Брандебурзької провінції до німця Краузе, в якого він виконував сільськогосподарські роботи до березня 1945 р. 5 березня бургомістр села відкликав його і направив у м. Шведт (на р. Одер) для виконання оборонних робіт з облаштування військових споруд.

У квітні 1945 р. Харуну видали довідку і відпустили знову до німецького господаря Краузе. Однак 18 квітня нацистська влада видала указ про призов усіх українців у німецьку армію і направила колишнього поліцая до Берліна, де 23 квітня він отримав військову форму, зброю і був зачислений у військову частину. Новобранці зайняли оборону на одній з вулиць міста. Під час бомбардування хлопець втік разом з усіма і три доби переховувався в підвалі будинку з цивільним населенням до приходу Червоної армії. Після того Харун позбувся форми і зброї та намагався добратися додому.

Вироком Військового трибуналу військ МВС Станіславської області 17 травня 1947 р. Харун був засуджений за ст. 54-І “а” КК УРСР на 10 років позбавлення волі з поразкою у правах на 5 років без конфіскації майна через відсутність його у засудженого. Прокуратура Івано-Франківської області 7 серпня 1992 р. визнала Ярослава Харуна обґрунтовано засудженим. Важко не погодитися з рішенням прокурорів, бо немає виправдання людям, які заради покращення матеріального становища і в пошуках неважкої роботи брали участь у вбивствах людей.

 

* «Галицький кореспондент» спільно з ГО «Поступовий гурт франківців» продовжує проект «Нереабілітована пам’ять», у якому на основі архівних документів розповідає історії прикарпатців, які, виборюючи незалежність України, стали жертвами радянського терору і мають право на належну шану від держави.

Сергій АДАМОВИЧ, Лілія ЩЕРБІН