Літопис Галицький

«За попередніми результатами детектора брехні народний депутат від “Слуги народу” Олег Марусяк картає себе через недостатню освіченість для роботи у Верховній Раді. Про це заявила голова науково-методичної ради Всеукраїнської асоціації поліграфологів Жаннетта Половнікова після проведення дослідження.

“Отримані певні реакції, які свідчать, що досліджувана особа сама крає себе, бо вважає, що має недостатньо освіти і знань для роботи у Верховній Раді. Більше ніякої прихованої інформації не було, крім того, що пан депутат вважає, що має трохи замало знань для такої роботи”.

Сам Марусяк запевнив, що собі не дорікає».

(https://galka.if.ua, 24 жовтня 2019 року)

У рік 7 527 [2019]. Спокуса велика прийшла того року, аки [дівчинка-шлюшка] на прозвисько Антошка, у раду верховну [до слуг народних] та принесла розсаду бур’янів лобізму давнього  схем барижних на щойно засіяну зернами [трускавецькими], розумними, добрими і вічними та нерозорану ще жодними органами антикорупційними, ниву політичну [однієї] фракції зеленої, густої консистенції та нерозведеної, аки [лохи].

Тоді ж завелися раптом серед [слуг народних] хабарники богопротивні, що продали душі свої голосувальні, аки за срібняки іудині, числом тридцять у тисячах баксів [зелених], та ніхто не умів упізнати сих бунтівників та противників, лише показували [вони] один на одного пальцями своїми мозолистими, на голосуваннях вельми накачаними, та ні [колоди] з ока чужого вибрати, ні око [одне одному] виклювати ніяк не могли.

І через смуту та розпусту таку [внітріфракційну], крисятництво підступне та рамси поплутані, прийшла кара на [всю] землю руську, бо оселилося в городі стольному чудовисько детекторне, страшне, аки зміюка [зі шлангами] та гідра з мацаками, зле, аки собака бездомна, на прозвисько Поліграф і примучувало це [чудо техніки] вельми усіх слуг народу, вимагаючи прислати до себе [принца] непорочного і недоторканого з обличчям новим та вродливим, якому личить [його кохання].

Поплелися тоді до печери детекторної, аки на рать та січу свою останню, усі [слуги народні] та аналізи мимоволі по дорозі [без баночок] здавали, зловонієм своїм скорботу світу помножуючи, а тоді посідали обідати при вході до печери [детекторної] та забрехали собі востаннє і завили, аки собаки на місяць, і серце [собі] краяли, і печінки їли та яйця лупили.   

Був же серед них боярин калуський Олежко, що за хитрість свою [буковинську] мав прозвисько Віщун-Всевідун, бо відав тільки те, що [треба] було, карети умів рихтувати, коня підкувати, а все, що [не треба] було, забував вельми швидко, аки походи свої ліберальні.

Та й увійшов сей Олежко сміливо в [саме] лігво детекторне і, аки мантру священну, повторював, що [не знає] нічого він, і з тими словами здолав він потвору Поліграфа, а сам Поліграфом Поліграфовичем гордо нарікшись із [тими ж самими] словами усю каденцію свою депутатську на престолах [у раді верховній] благодатно просидів.

НОРВАКС