Під кінець Другої світової війни нацистська Німеччина гостро відчувала нестачу людських ресурсів. Задля утримання хоч якогось балансу з військами союзників німці активно залучали в мілітарні структури  населення окупованих територій.

У жорна німецької військової машини потрапили й уродженці Івано-Франківщини Михайло Олексійович Вексей, 1926 р.н., уродженець с. Виноград Коломийського району та Василь Юрійович Іващук, 1924 р.н., уродженець с. Назавизів Надвірнянського району. У 1942 р. ці люди були вивезені на примусові роботи до Німеччини, а в лютому 1945 р. їх під тиском завербувала німецька розвідка для проведення диверсійно-терористичної діяльності в тилу радянських військ.

У березні 1945 р. Вексей та Іващук пройшли навчання в диверсійно-терористичній школі м. Зонненбург, яка була розміщена в колишньому маєтку міністра закордонних справ Йоахіма фон Ріббентропа. У школі навчалося 200 осіб, протягом двох місяців вони вивчали підривну справу і маскування. Начальником школи був капітан Дрізер, до складу викладацького колективу входили поряд з російськомовними вчителями також троє німців.

Перед учнями школи ставилося завдання підривати мости і залізничні колії, а також здійснювати напади на групи червоноармійців. За час навчання у школі курсанти 7-8 разів стріляли з гвинтівки по 3 патрони, 2 рази підкладали і підривали міни.

Форма солдатів вермахту

Після завершення навчання учні були поділені на групи по чотири особи, до яких було долучено по одному німецькому офіцеру, і відправлені в місця розташування радянських військ зі зброєю та вибуховими речовинами. Василь Іващук став керівником однієї з груп, в яку ввійшов і Михайло Вексей.

Керівник групи мав на озброєнні німецький пістолет-автомат, пістолет «Вальтер» і фаустпатрон, інші диверсанти отримали гвинтівки і фаустпатрони. На диверсійну групу було також виділено два ящики мін і толу, а також продуктове забезпечення. Диверсанти отримали документи, що захищали їх від втручання німецьких військовиків, оселилися в селі Мецдорф, а неподалік у викопаному бункері складували вибухівку.

Дрізер запевняв розвідників, що незабаром розпочнеться контрнаступ німців і вони знову потраплять у розташування німецьких військових частин, а натомість диверсанти стали свідками жорстоких бомбардувань німецьких позицій радянською авіацію і ганебної втечі підрозділів вермахту. Звичайно, що ні Іващук, ні Вексей не горіли бажанням боронити до останньої краплі крові Третій Рейх, а тому група розбіглася, а згодом під виглядом остарбайтерів горе-диверсанти опинилися на радянському боці.

Пізніше Василя Іващука та Михайла Вексея арештували радянські спецслужби, і вироком військового трибуналу від 3 жовтня 1947 р. їх було засуджено до 25 років виправно-трудових робіт. Фактично вказані особи отримали такий великий термін ув’язнення лише за те, що примусово вчилися в німецькій розвідувально-диверсійній школі.

Сергій АДАМОВИЧ

 

*«Галицький кореспондент» спільно з ГО «Поступовий гурт франківців» продовжує проект «Нереабілітована пам’ять», у якому на основі архівних документів розповідає історії прикарпатців, які, виборюючи незалежність України, стали жертвами радянського терору і мають право на належну шану від держави.