Війна, драма

Режисер: Спайк Лі

У ролях: Чедвік Боузман, Пол Уолтер Хаузер, Жан Рено, Делрой Ліндо, Мелані Тьєррі

Чотири афроамериканці, які воювали у В’єтнамі, повертаються в країну через 40 років після виведення американських військ. Вони шукають останки загиблого командира і ящик золота зі США, який був закопаний після перестрілки з в’єтконгівцями. До них приєднується Девід (Джонатан Мейджерс), син одного з героїв, який турбується про батька, незважаючи на їхні напружені стосунки. Вони домовляються з підозрілим французьким бізнесменом Дерошем (Жан Рено), який повинен їм допомогти таємно вивезти золото з країни, і вирушають у небезпечні джунглі В’єтнаму.

Ще 6-7 років тому Спайк Лі здавався режисером, що вичерпав себе і якому пора на пенсію. Повернення до коріння (осмислення досвіду афроамериканців, інституційного расизму і расової несправедливості) збіглося зі зростанням популярності руху #blacklivesmatter, тому до опису творчості Спайка Лі нарешті повернувся епітет «злободенний». «П’ятеро однієї крові» закріплюють за Лі статус не головного і не найкращого, але точного одного з найактуальніших режисерів США, який з фірмовою іронією, пристрастю і злістю говорить про те, що до сих пір багатьом зручно ігнорувати.

Свій 150-хвилинний епос Лі починає з промов Мартіна Лютера Кінга і Малкольма Ікса, які засуджують імперіалізм США в цілому і В’єтнамську війну зокрема, і інтерв’ю Мухаммеда Алі, якому відмова воювати у В’єтнамі коштувала чотирьох років кар’єри, коли той був у своїй найкращій формі. На той момент афроамериканці становили лише 11% населення країни і аж третину всіх солдатів, відправлених воювати. Це помітна несправедливість, якою активно користувалися в’єтконгівці, які з радіовишок зачитували звернення, вказуючи на те, що афроамериканців просто використовують в імперіалістичних цілях.

Однак В’єтнам – це лише мала частина масштабного наративу про несправедливе ставлення до темношкірого населення США, який розгортає Лі: він наводить приклади з Громадянської і Другої світової воєн. Суть зрозуміла: в 1960-х афроамериканці воювали на двох фронтах – за громадянські права в США та американські ідеали у В’єтнамі. Перша війна досі не закінчена для всіх, друга – для героїв фільму та інших ветеранів, які страждають від ПТСР. Один із них – Пол, який невтомно кричить про те, що його більше ніхто «не буде мати», і носить кепку MAGA, бо втомився від мігрантів. Суперечлива для героя деталь, яку Спайк Лі, відомий ненависник Трампа, не розвиває, наприклад, в роздуми про те, чому афроамериканці вибирають республіканців, а зводить до жарту про червону кепку.

Як і останні фільми Спайка Лі, “П’ятеро однієї крові” – це таке попурі, цього разу з усього, що цікавить режисера у рамках В’єтнамської війни і її спадщини: відновлення історичної справедливості, глорифікація подвигів афроамериканських солдатів, роздуми про стосунки батьків та дітей, цитати улюблених фільмів (“Скарби Сьєрра Мадре”, “Сім самураїв” і, можливо, “Три королі”), плювки в Трампа і багато іншого. Для реалізації своїх наполеонівських планів Спайк використовує і різний розмір кадру, і відразу кілька жанрів: це і військова драма, і пародія на «білі» бойовики про В’єтнам, і навіть політичне есе з використанням архівних кадрів, відомих фото і військової хроніки. Словом, Лі ні в чому себе не обмежує, ніяк не фільтрує потік думок, не використовує монтажні ножиці – не дивно, що в результаті ця гігантська конструкція помітно просідає під вагою режисерських амбіцій, тріщить і розвалюється при кожній зручній нагоді. Буквально кожен епізод фільму впадає в крайнощі: це або видатна сцена, за якою видно руку майстра, або абсолютно непереконливий і ганебний провал. У цьому весь Спайк Лі – неможливо ставитися до того, що він робить, спокійно і незворушно. До першого, як не дивно, можна віднести всі пародії на фільми про В’єтнам (“Взвод” і “Апокаліпсис сьогодні”), напружені епізоди з мінним полем і перестрілки, до другого – дві ледачі любовні лінії, ламання четвертої стіни і політичні етюди. Таке-от неоковирне і незграбне, але талановите і злободенне кіно, яке, напевно, не виправдовує свій гігантський хронометраж і окремі рішення, але викликає щире захоплення за спробу.

ФЕЛІНСЬКИЙ