В Івано-Франківську і досі не визначилися щодо єдиного місця поховання загиблих учасників АТО. Перших героїв ховали у Меморіальному сквері в центрі міста, решту – на міському кладовищі в Чукалівці. Також розглядається можливість поховань у Дем’яновому Лазі. Але остаточного рішення немає навіть попри те, що збройний конфлікт на сході України триває вже майже два роки.

Як вважає колишній головний архітектор Івано-Франківська Володимир Гайдар, Меморіальний сквер – це не зовсім вдале місце для поховань, він є пам’яткою державного значення. Після загибелі перших бійців АТО міська влада почала опрацьовувати питання створення «Алеї почесних поховань». Один із варіантів – Чукалівка, де поховані вояки УПА. Інший – «Меморіал» у Дем’яновому Лазі.

 

Меморіальний сквер

Меморіальний сквер в Івано-Франківську має статус пам’ятки державного значення. Це колишній міський цвинтар Івано-Франківська, так званий Станиславівський некрополь, де знайшли останній спочинок січові стрільці, польські та австрійські солдати, вояки УГА. У 2014 році тут поховали загиблого на Майдані Романа Гурика, бійців батальйону Кульчицького і ще кількох військових.

Заступник міського голови Микола Вітенко зауважив, що нині Меморіальний сквер для поховань повністю закритий. «Поховання у сквері – це неправильна практика, започаткована попередньою владою», – наголосив Вітенко.

Заступник головного архітектора Івано-Франківська Світлана Лосюк рішення щодо заборони поховання загиблих у Меморіальному сквері вважає правильним, хоча й запізнілим. Пояснює, що поряд будинки, а ховати людей можна не ближче, ніж за 300 метрів від жилих будівель. Крім того, це порушує статус скверу. «Не можна у сквері, який використовується як відпочинкова зона, робити кладовище. Але героїв необхідно поховати належним чином в іншому місці», – наголосила Лосюк.

«Я вважаю, що слід відновити захоронення у Меморіальному сквері. Адже починається поділ: вояків, які загинули в АТО, ховають на різних кладовищах. Одних – в центрі, інших – на окраїні. Будь-яка влада вшановує загиблих лише у Меморіальному сквері, а інші захоронення були б забуті», – зауважив історик, член правління товариства «Меморіал» Ярослав Коретчук.

Меморіальний сквер – це колишнє кладовище, тож тут може постати проблема захоронення на кістках. Але в 2013 році у частині скверу були проведені розкопки, ексгумовані рештки вояків німецької та австрійської національностей, загиблих під час Другої світової війни, каже історик.

«Там можна хоронити бійців. До того ж, це центр міста, люди матимуть змогу у будь-який час прийти вшанувати пам’ять полеглих за незалежність. Дем’янів Лаз, як і Чукалівка, віддалені від центру», – вважає Коретчук.

Щодо зміни статусу Меморіального скверу, історик наводить приклад Львова. Загиблих на Майдані та в зоні АТО там ховають на Личаківському кладовищі, яке закрите для поховань і має статус Національного музею. Змінити цей статус було набагато важче, ніж Меморіального скверу, але міська влада Львова пройшла всі необхідні процедури і ховає своїх героїв саме там.

 

Чукалівка

3 березня виконком Івано-Франківської міськради прийняв рішення відвести сектор для почесних поховань на міському кладовищі в с. Чукалівці.

«На сьогоднішній день на «Алеї слави» залишилось три місця, тому ми пропонуємо створити ще одну. Захоронення будуть здійснюватися лише за підписом міського голови. Розрахована алея приблизно на 80 місць», – повідомив очільник КП «Міська ритуальна служба» Роман Микула.

Микола Вітенко, який здійснює контроль за виконанням рішення про створення «Алеї слави», зауважив, що наразі нічого конкретного щодо цього питання немає. Більше того, поки що немає остаточного бачення щодо поховань героїв. Розглядається питання створення алеї в Чукалівці, але не відкидається і в Дем’яновому Лазі.

У міській архітектурі вивчали питання щодо створення нової «Алеї слави» на Чукалівці, розробили її схему. На одній з центральних алей виділене місце для поховання таким чином, щоб була можливість під’їзду і з правого, і з лівого боку, повідомила Світлана Лосюк.

 

Дем’янів Лаз

За словами Володимира Гайдара, територія в Дем’яновому Лазі поділена: одна частина належить товариству «Меморіал», а інша – закріплена за Прикарпатським національним університетом.

«Раніше був озвучений намір міської влади в Дем’яновому Лазі створити «Алею слави», – розповідає Ярослав Коретчук. – Необхідність пояснювали тим, що на Чукалівці закінчувалися місця для поховань. Йшлося про альтернативу, і одним з варіантів справді розглядалася можливість поховань вздовж Хресної дороги до церкви-меморіалу безневинно страчених та закатованих совітами. Земля тут належить Свято-Покровському монастирю. Свого часу цю ділянку «Меморіал» передав у користування монастирю, тому міська влада мала б домовлятися зі священнослужителями. Але домовленості не відбулося, і прийняте рішення ховати загиблих у Чукалівці».

Крім того, кілька ділянок там заболочені, тому говорити про те, щоб ховати бійців, загиблих в АТО, у багнюку, не варто, наголошує Коретчук.

«З точки зору архітектури місце дуже підходить для поховання. Територія знаходиться у межах міста, там вже є меморіальний комплекс, тож це ідеальне місце для поховання і вшанування героїв», – вважає Світлана Лосюк.

Що ж до тієї частини землі у Дем’яновому Лазі, що у розпорядженні ПНУ, то, як сказав Гайдар, у питанні облаштування «Алеї слави» на цій території з керівництвом закладу не вдалося знайти компроміс. Натомість ректор університету Ігор Цепенда заявив, що про таку ініціативу не чув і не бачив жодного документа на підтвердження цього наміру.

«Проблема у тому, що в цій справі є певні юридичні аспекти. Особисто я можу бути за чи проти такої ідеї, але земля належить державі. Всі питання, пов’язані з будівництвом чи іншими діями, необхідно узгоджувати з власником, у цьому випадку – з Міністерством освіти і науки. Від громадськості до нас ніхто так і не звертався. У будь-якому разі це питання слід обговорити й узгодити, адже там розміщений і дендропарк, і ботанічний сад», – зауважив ректор.

 

Різниця між людьми

23-річний Андрій Прошак загинув у зоні АТО в ніч на 31 січня 2015 р. під Дебальцевим. Він служив у 5-му батальйоні, потім у 128-ій гірсько-піхотній бригаді. Майже місяць родичі не могли отримати й поховати тіло загиблого – його утримували бойовики. Коли все ж вдалося забрати останки хлопця і постало питання про поховання загиблого, рідні стикнулися з незрозумілою ситуацією.

«Він був єдиною дитиною у двох сім’ях – у своїх батьків і у мене, адже рідних дітей я не маю, – розповідає тітка загиблого Ганна Бойчук. – Загибель Андрія стала для нас жахливою трагедією. Хотіли поховати його в центрі міста, як і інших бійців АТО, у Меморіальному сквері. Крім того, дідусь Андрія був членом УПА, засудженим на 25 років, виховував хлопця справжнім патріотом, це була б шана і йому. Звернулися до місцевої влади. Тодішній міський голова Віктор Анушкевичус відповів, що тут більше жодних поховань не буде. Майже через рік там поховали бійця «Правого сектора» Григорія Семанишина. Я звернулася до міського голови Руслана Марцінківа, той пояснив, що це поховання – виняток. Не розумію, який може бути виняток, якщо всі хлопці відстоюють одну мету… Колись була різниця між людьми, і далі її роблять. Мені було страшенно прикро за це».

Андрія Прошака поховали 1 березня на Чукалівці. Хлопець дуже хотів, щоб рідні пишалися ним. Вони пишаються і дуже сумують за ним, приносять квіти на його могилу. І не розуміють, чому героїв, які боролися за одну мету, ховають у різних куточках міста.

Ірина ФЕДОЛЯК