Дорогі парафіяни, нема часу для довгих проповідей та моралізаторства, але скористаємося хвилею, поки закипає чайник.

Вже останніх три роки, як мінімум, в Івано-Франківську ведеться боротьба то «проти», то «за» сімейні цінності. І на противагу «за» та «проти» боротьбі за права ЛГБТ-спільноти. Політики використовують цей наратив для цементування власного політичного електорального ядра з прицілом, ясна річ, на вибори. Йдеться про висловлювання штибу «з Богом у серці» чи «гей не може бути патріотом». При цьому практично немає явних камінг-аутів, хоч десь на рівні чуток-пліток всі знають, що такі люди є, іноді трапляються на життєвій дорозі, в коридорах влади в тому числі.

Споживачі полярних точок зору, зрозуміло, не збираються розбиратися по факту, які є аргументи, законодавча база і прогалини, не збираються користуватися ні міжнародними документами, ні здоровим глуздом, не хочуть приймати ані того, що ми – творіння західної християнської цивілізації, ані того, що світ рухається до секуляризації. Цей процес почався не вчора. Висловлюються то «проти», то «за» права, але які саме права, де, коли й ким порушені, майже ніхто не говорить. Також серйозно нема мови про те, що це не зовсім «порушення» через намір (хоч таке очевидно мусить бути, бо права порушуються, відколи їх усвідомили), а через те, що нові суспільно-правові відносини є прогалиною в юридичній площині.

Не хочуть люди читати психологічні чи медичні підручники, в яких сказано, що явище неоднорідне і має різні генези, ані психотерапевтичної практики, яка свідчить, що не всі «такими вродилися», ані правової практики – рух же за права, проти порушення прав. Ніхто не хоче пірнати в діалектику прав людини як індивіда і права самозбереження суспільства як групи, обмеження чужого або інакшого. Навіть у час відносності майже всього є стійке небажання розпочинати дискусію «Що таке норма і чи вона існує?». Але сьогодні не про це.

Недавно я читав лекцію в Університеті третього віку. Ми говорили про ЛГБТ. Дякую аудиторії, перед якою я мав можливість викласти кілька думок. Мало-помалу ми вийшли на тему збереження життя дітей. Й ми бачимо, що держава і політики пропонують «швидкі рецепти». Якщо це питання моралі, права, фінансового достатку чи способу життя, то воно так і вирішується – мораллю, правом, фінансовим достатком чи способом життя. Так звані «прості рішення» тільки погіршують ситуацію і наносять майнову та немайнову шкоду.

Врешті, там народилося цікаве питання. Якщо ми так гордимося тим, що можемо та вміємо і без держави (хоч це точно її функція) вести переговори, викуповувати з неволі, фактично рятувати від смерті наших захисників, наше майбутнє – воїнів АТО, то чому ми досі не можемо і не вміємо викуповувати від смерті наших захисників, наше майбутнє – ненароджених немовлят, нехай їх навіть хтось зневажливо називає «небажаною вагітністю»? Хтось зміг би провести переговори і викупити?

Добре питання, правда?

Вибачте старому за зіпсований настрій. І до зустрічі на проповідальниці.

Як повідоляв “Галицький кореспондент”, 12 квітня у франківському Університеті третього віку говорили про ЛГБТ-спільноту (соціальну сукупність лесбійок, геїв, бісексуалів і трансгендерів). Лекцію читав філософ-релігієзнавець Ігор Ткач.