Драма

Режисер: Біллі Рей

У ролях: Джефф Деніелс, Холлі Хантер, Майкл Келлі, Брендан Глісон, Дженніфер Ель

Ніби на зло пересічному глядачеві, цей масштабний 210-хвилинний проєкт розбитий лише на два епізоди: перший триває півтори години і розповідає про те, що було до виборів – розслідування злитих листів Клінтон і моральної дилеми Комі, а двогодинний другий присвячений першим місяцям Трампа на посаді президента, розслідуванню ФБР щодо втручання Росії у вибори 2016 року і звільненню Комі. Обидва виглядають як невдала пародія на “Картковий будиночок” і серіали Аарона Соркіна “Західне крило” і “Новини”: в них немає ні кулеметних діалогів, ні дотепних реплік, ні режисури, здатної захопити й утримати глядача.

Протягом усього хронометражу герої сумно сидять і беземоційно обговорюють все, що пов’язане з виборами. Іноді це виглядає як дуже нудний політичний подкаст, який, до того ж, знятий із накладанням потворного холодного синього фільтра. Не допомагає серіалу і ціла плеяда талановитих акторів, які грають політичний істеблішмент США середини минулого десятиліття. “Правило Комі” – це рідкісний випадок, коли кількість не переростає в якість: актори сухо виголошують потворно написані репліки про важливість демократії, злих росіян і нездійснену мрію вибрати жінку президентом США. Найгірший за всіх у складі – Джефф Деніелс, який пройшов обидва епізоди з кам’яним обличчям. Відзначити можна хіба що Брендана Глісона в ролі зловісного Трампа, якого безглуздо зображують у другому епізоді як людину з сміховинно довгою краваткою, яка обговорює московських повій і той самий запис про золотий дощ. Хоча і це так собі заслуга: Трампа за чотири роки навчилися грати, здається, всі: від Алека Болдуіна в скетчах SNL до тіктокерки Сари Купер.

Проблем у мінісеріалі досить, але головна з них – це лінива спроба творців маніпулювати почуттями глядача: от як не симпатизувати Комі, який з жахом дивиться на убитих під час теракту в Орландо людей? Дуже смішно виглядає те, як сім’я Комі переживає поразку Клінтон: на наступний день після виборів донька відмовляється йти до школи, тому що боїться, що її вб’ють; у ресторані до сім’ї підходить жінка і кричить їм в обличчя: “Вперед, Хілларі!”; ну, і вишенька на торті – мати і дві доньки випадково чують на жіночому марші у Нью-Йорку образливе “ми були настільки близькі до жінки-президента, та пішов цей Джеймс Комі”. Словом, без сліз таку важку драму не подивишся. Очевидно, ці епізоди не можна було б пробачити у звичайному байопіку, але тут це ніби необхідно, щоб через емпатію підвищити політичну свідомість американців і в фіналі зайвий раз нагадати їм, що в 2020 році Кремль знову втручається у вибори.

А взагалі такі проєкти, як “Правило Комі”, спонукають до обговорення доцільності екранізації недавньої історії – скільки повинно пройти часу, щоб події недалекого і детально задокументованого минулого могли з’явитися на екрані? Тут драматизація ключових подій чотирирічної давності виглядає фальшиво, незважаючи на спробу надати серіалу тон неупередженого звіту. Правда, він зникає на двадцятій хвилині, коли в кадрі з’являються два російські оперативники, які символічно сидять навпроти Меморіалу Лінкольна й обговорюють те, як придумана одним із них стаття про хвору на СНІД Хілларі Клінтон набрала 300 тисяч лайків у Твіттері. Після цього все стає на свої місця: творці повністю переконані в тому, що героїчно рятують вибори цього року, хоча чотири роки тому така ж безглузда агітація коштувала Клінтон перемоги.

ФЕЛІНСЬКИЙ