Сотні жителів селища Делятин Надвірнянського району попрощалися з бійцем 93-ї ОМБ Анатолієм Гаркавенком, який 30 січня загинув у зоні проведення АТО.

Розділити біль втрати сина, брата і друга прийшли односельчани загиблого, представники районної та місцевої влади, духовенство, колеги і побратими. Під супровід військового оркестру Національної гвардії України, звуки трембіти та почесної варти тіло бійця пронесли до місцевого храму, де відбулося заупокійне богослужіння.

«Можна зруйнувати храм, сплюндрувати національні символи, але неможливо знищити любов до рідної землі та власної свободи. Сотні українських юнаків і дівчат гинуть на східних теренах держави. Гине цвіт нашої нації, – промовив священнослужитель. – Анатолій також віддав своє життя за Україну задля нашого з вами спокою. Він гідно виконав свій обов’язок воїна та захисника Вітчизни. Нехай пам’ять про його вчинки стане прикладом, як треба любити свій народ і свою Батьківщину».

Провести в останню путь свого побратима приїхали й бійці 93-ї ОМБ. «Анатолій загинув при виконанні бойового завдання поблизу шахти Бутівка. Його поранення виявилися несумісними з життям, – розповів про загиблого його побратим Тарас «Корай». – Війна забирає найкращих. Анатолій був справжнім патріотом, відданим патріотом, що дуже важливо, адже патріотів є багато, а відданих – мало. Вірив у перемогу в цій нерівній боротьбі, завжди проявляв ініціативу, загинув при виконанні бойового завдання. Він проходив службу у різних підрозділах, в різних добровольчих батальйонах».

Поховали Анатолія Гаркавенка на місцевому кладовищі під автоматні залпи почесної варти. Була на похороні і Валерія Бурлакова, українська журналістка, боєць АТО та кохана Морячка, з яким вони мали одружитися. Дівчина не стримувала сліз на кладовищі, а опісля поховання пішла у поле і довго сиділа на самоті. «Реву. І вкотре говорю з тобою вголос. Прикурюю, як завжди, дві сигарети. Лишаю тобі паракорд. Свої тактичні рукавички, в яких, ти казав, тепло – вночі випав сніг… Запальничку. Господи, що ще?.. Намагаюсь здерти з зап’ястка заплутані жовто-блакитні й червоно-чорні стрічки. Тільки це все пусте. Бо насправді хочеться видерти й залишити тобі серце – все одно воно тільки твоє. А мені час повертатися на війну», – написала емоційно Валерія Бурлакова в себе на сторінці у «Фейсбуці» перед поверненням на фронт.

Вони зустрічалися п’ять місяців. Познайомилися на передовій. Але саме підступна війна забрала героя. «Я люблю його так, як ніколи і нікого не любила. А він каже, що якою б не була ця війна – добре, що вона почалася. Бо інакше б ми не зустрілися. «Де ти була раніше?» Ми хотіли поїхати у відпустку й розписатися. Вперше по-справжньому, не здуру, як і він, і я минулого разу. Назавжди. Попередньо домовлялися звалити після 20 січня. Але відклалося. Трохи», – розповіла дівчина. Того трагічного дня, 3 лютого, Валерія не промовила жодного слова. Лиш цигарка за цигаркою. І спогади.

Як спогад про коханого, Валерія зробила татуювання на лівій руці, написавши уривок з вірша українського поета, прозаїка, драматурга та есеїста Юрка Ґудзя. «Скоро холодна зима. Губи зведе німотою. Смерті на світі нема – Я повернусь за тобою…».

Богдан МИСЮК, Василь СКРИПКА