Аби заразитися вірусом імунітету людини (ВІЛ), треба добряче «постаратися». ВІЛ-позитивна жінка може народити здорову дитину. І взагалі, від СНІДу не помирають. Усі ці та багато інших фактів про важку недугу й досі невідомі, мабуть, більшості населення. Про особливості вірусу розповідає доцент кафедри інфекційних хвороб та епідеміології ІФНМУ Ігор Грижак.

1. Більшість ВІЛ-інфікованих одночасно хворі ще й гепатитом. Так відбувається, бо шляхи зараження цими інфекціями однакові. Тим паче значна кількість осіб зі статусом – це споживачі ін’єкційних наркотиків, а один із основних способів передачі гепатитів С і В – саме через заражені шприци.

Часто трапляється ситуація, коли людина, окрім ВІЛ, інфікується одразу ще й кількома видами гепатиту. Здавалося б, організму не витримати такого потужного вірусного навантаження. Однак виявляється, що існує таке явище як інтерференція вірусів, коли віруси пригнічують одне одного. Таким чином активність різних видів гепатиту в організмі суттєво зменшується. Мало того, на початках ВІЛ-інфекція призупиняє запальні реакції, тому вірус гепатиту не зазнає сильної імунної атаки, і відповідно запальні процеси в печінці не такі виражені, як у людей без ВІЛ.

2. Існує багато пар, в яких ВІЛ-інфікованим є тільки один партнер, при цьому інший – здоровий – не заражається. Йдеться про дискордантні пари. Ще на початку 2000-х років в Індії вчені провели дослідження таких пар, результати якого представили на Міжнародній конференції з проблем СНІДу в Бангкоку в 2004 році. Протягом 12 місяців вчені спостерігали за 242 дискордантними парами. Серед учасників лише один партнер інфікувався ВІЛ за час дослідження. При цьому презервативами пара ніколи не користувалася. В той же час більшість пар-учасників постійно користувалася презервативами, а інфекцій, що передаються статевим шляхом, в них практично не зустрічалося.

Наука вважає, що ВІЛ-інфекція є мало заразною, якщо говорити про статевий шлях передачі. При цьому чим нижче вірусне навантаження (показник активності ВІЛ, який визначається спеціальним аналізом) в особи зі статусом, тим менший ризик у здорового партнера підхопити вірус під час сексу, в тому числі незахищеного.

Для здорового чоловіка, який без презерватива мав статевий контакт із ВІЛ-позитивною жінкою, ризик заразитися становить 0,1%, тобто один шанс із тисячі. А ось здорова жінка в такій ситуації ризикує трохи більше – 0,4%. Здавалося б, чому ж тоді ВІЛ/СНІД переріс в епідемію?

Справа в тому, що основним і найлегшим шляхом передачі все ж є інфіковані шприци. Окрім цього, поруч із наркоманією, як правило, такими ж темпами у розповсюдженні ВІЛ «крокує» і секс-бізнес.

Щодо сексу, то, аби максимально убезпечитися від ВІЛ-інфекції, основним є не тільки наявність презерватива, але й правильне його використання і, що важливо, зберігання. Наприклад, презерватив, який хоча б певний час перебував під прямими сонячними променями (навіть в темній герметичній упаковці), одразу втрачає захисні властивості. Презерватив навіть не рекомендується носити у внутрішній кишені одягу, адже таким чином він нагрівається від тепла тіла і теж стає неефективним.

Окрім цього, інтим під час менструації чи за наявності ерозій на статевих органах або будь-яких інфекцій, що передаються статевим шляхом (особливо тих, що супроводжуються виразками, кровотечами тощо), автоматично збільшує ризик зараження ВІЛ в сотні разів. Те саме стосується й анального сексу.

3. Вживаючи спеціальні пігулки, з ВІЛ можна жити довго. Особи зі статусом повинні вживати антиретровірусну терапію (АРТ), з допомогою якої можна контролювати недугу і не давати вірусу розмножуватися в організмі. Якщо схема ліків підібрана правильно, людина може нормально почуватися і не хворіти протягом багатьох років. Щоправда, важлива систематичність і постійний контроль за вживанням: щодня о тій самій годині потрібно приймати пігулки – не раніше, не пізніше. Пропуски не допускаються, інакше – вірус оживає, адаптовується до терапії і ліки стають неефективними.

Терапію видають у Центрі СНІДу безкоштовно. Ліки закуповують за державний кошт, а також за сприяння різноманітних світових благодійних фондів. До речі, АРТ в Україні почали видавати дорослим хворим лише з 2007 року, дітям – з 2005-го.

Цікаво, що чимало ВІЛ-інфікованих, коли дізнаються про свій статус, відмовляються приймати АРТ, пояснюючи, наприклад, що результат аналізу є неправдивим і взагалі ніякого СНІДу не існує. Окрім цього, часто буває так, що пацієнти, які вже довгий час приймають терапію, раптом теж відмовляються від ліків, мотивуючи тим, що й так почуваються добре. Обидві категорії осіб можуть обходитися без АРТ навіть протягом кількох років. Однак, як розповідає Ігор Грижак, більшість із них незабаром усе одно повертається до Центру СНІДу, але вже на ношах у машині швидкої допомоги.

Якщо здорова людина підозрює, що могла підхопити ВІЛ, то необхідно протягом трьох днів від моменту ймовірного зараження звернутися в Центр СНІДу. Там особа зможе безкоштовно отримати постконтактну медикаментозну профілактику, яку потрібно приймати протягом місяця. Ці ліки унеможливлять розвиток ВІЛ. Здебільшого за такою профілактикою звертаються лікарі, особливо хірурги, які найдужче ризикують під час роботи. Наприклад, в Івано-Франківську щороку близько 15 медиків звертаються до Центру СНІДу, аби профілактично прийняти ліки проти ВІЛ.

 

4. ВІЛ-позитивна жінка може народити здорову дитину. Згідно зі статистикою, у матерів зі статусом без профілактичних заходів може народитися 30% ВІЛ-інфікованих дітей. Передача вірусу дитині відбувається здебільшого під час природніх пологів – через розриви родових шляхів материнська кров може потрапити до маляти. Тому ВІЛ-інфікованим жінкам рекомендують народжувати шляхом кесаревого розтину. Окрім цього, дуже важливо, аби жінка не пізніше 22 тижня вагітності почала приймати антиретровірусну терапію. Немовля одразу після народження так само має ще сім днів вживати ці ж ліки. Забороняється грудне вигодовування, бо материнське молоко теж містить ВІЛ.

Якщо дотримуватися усіх цих запобіжних правил, дитя не заразиться вірусом. Наприклад, в Івано-Франківській області протягом останніх років лише близько 3% дітей народилися ВІЛ-інфікованими. І зазвичай це ті випадки, коли жінка надто пізно почала приймати АРТ або ж не зважала на решту профілактичних заходів безпеки.

5. ВІЛ/СНІДом хворіють не тільки наркомани і повії. Ця категорія осіб є всього лише контингентом високого ризику. Натомість протягом останніх років більше половини людей, які виявили в себе ВІЛ, є соціально благополучними. Багато таких випадків трапляється із заробітчанами, які, приїжджаючи додому, заражають ще й своїх дружин/чоловіків.
6. Помирають не від ВІЛ/СНІДу, а від опортуністичних хвороб. Йдеться про СНІД-асоційовані недуги, які виникають на фоні знищеного вірусом імунітету. У більшості випадків ці захворювання не розвинулися б у здорової людини. Найчастіші хвороби, що зустрічаються у людей зі СНІДом та часто стають для них фатальними, – це туберкульоз і пневмоцистна пневмонія, а ще: менінгіт, енцефаліт, поширений кандидоз, токсоплазмоз тощо.

На Прикарпатті доволі поширений токсоплазмоз. Однак людям із міцним імунітетом цього захворювання не варто боятися. Проте в осіб з імунодефіцитом недуга може призвести до смерті. А особливо в тих випадках, коли людина не знає про свій ВІЛ-статус. Пацієнта лікують потужними новітніми медикаментами, але буває, що й вони не допомагають.

Якщо лікування розпочато надто пізно, хворий згасає на очах. Часом може навіть не витримати звичайної пневмонії. Тому Ігор Грижак наголошує на важливості частішого проведення аналізу на ВІЛ/СНІД, особливо при складних недугах, які ще й чомусь не піддаються стандартному лікуванню. Знаючи про наявність ВІЛ в організмі людини, спосіб лікування кардинально змінюється і таку особу можна врятувати.

7. Теорія про те, що СНІДу не існує, є хибною. Свого часу значного поширення набула така течія як СНІД-дисидентство. Її представники стверджували, що СНІДу не існує і ВІЛ не має до нього жодного стосунку. Вони переконували, що виснаження імунітету відбувається на фоні прийому антиретровірусної терапії, яка має доволі токсичний вплив на організм.

СНІД-дисидентсво вкрай негативно вплинуло на Африку. У період, коли там епідемія лише починала набувати розмаху, уряди низки африканських країн дослухалися до рекомендацій СНІД-дисидентів. На континенті почали ігнорувати противірусну терапію і профілактику. Як наслідок – протягом десятиліття померли понад 10 млн людей. Вимирали цілі села.

Наразі кількість ВІЛ-інфікованого населення в Африці є найвищою у світі, на півдні континенту число інфікованих сягає 15-30%.

До речі, вважається, що вірус походить теж з Африки, де його першими носіями були шимпанзе. Йдеться про початок минулого століття. Спершу вірус потрапив до місцевих мисливців. Однак інтенсивна передача між людьми відбулася під час колонізації та урбанізації Африки. Вірус мутував і сформувався нинішній ВІЛ. Потім його завезли в США. Там інфекція потрапила в середовище гомосексуалістів, де й розпочалася сучасна епідемія ВІЛ-інфекції.

Наталя МОСТОВА